|
Шахтар Марганця. – 2012. – 19
жовтня. – С.5.
… І ЗБУЛИСЬ СПОДІВАННЯ
У
читальному залі бібліотеки ім. Островського відкрилася виставка живописних
творів колишнього марганчанина, а нині мешканця Запоріжжя Миколи Івановича
Боровика. На полотнах автор майстерно відтворив різні настрої та стани природи,
колористику українських краєвидів і власні естетичні переживання.
Про минулорічний вернісаж творів нашого земляка в престижному
виставковому центрі Запоріжжя розповідали журнал «Хортиця» й міська газета
«Шахтар Марганця». І ось смогу помилуватися картинами Миколи Боровика отримали
й марганчани. Таку мистецьку подію для земляків Микола Іванович запланував
давно, ретельно готувався, та її доводилося відкладати через несподівані
перешкоди. І ось за ініціативою завідуючої центральною міською бібліотекою
Лідії Віталіївни Пономарьової (скільки ж добрих справ втілилися в життя за безпосередньої
участі цієї щиросердної людини та її невеликого жіночого а також – а так
хочеться сказати ЖІНОЧНОГО – колективу!) й згоди відділу культури виконкому
виставка відкрилась!
Не зупинятимуся на
художній цінності картин й тонкощах професійної майстерності нашого земляка
(про це вже йшлося в попередньому матеріалі). Проте зазначу, що відвідати
вернісаж варто кожному, адже майстерність Миколи Івановича визнана на
всеукраїнському рівні. Недарма ж митця постійно запрошують на важливі події, що
відбуваються в царині українського малярства: пленер «Хортиця крізь віки»,
виставки у Коломиї, Шаянах, Хусті.
І це участь за останній неповний рік! Незважаючи на зайнятість, митець
знаходить змогу, час, бажання і настрій привести свої картину до Марганця, на
свою малу батьківщину! Якщо вже казати правду – презентація у всеукраїнському
журналі двох з половиною десятків світлин з його полотен – це вагомий здобуток
для митця й нашого краю.
Зважаючи на обмежений
розмір приміщення де розташувалася виставка Микола Іванович привіз лише 37
полотен, хоча міг би і щиро бажав – більше сотні! Розмістити їх допоміг колега
по пензлю, місцевий художник Микола Герасименко. Для робіт такого рівня в
читальному залі бібліотеки, на жаль мало простору і світла, але ж, люди добрі,
подивіться й замисліться бодай на хвилину: скільки в них наснаги, пошуків,
спалахів, відкриттів і знахідок, болю й щастя від створеного, вимріяного,
досягнутого, пропущеного крізь серце й душу! Врешті-решт, скільки тут
витраченого часу, безсонних ночей, відданих сил і – набагато прозаїчніше –
вкладених грошей!
Дуже сподіваюся, наше
місто відчує потребу в високому, духовному, прекрасному, в тому, що робить
людей, доброзичливішими, відкритішими, чутливими до добра, один одного, бід і
горя інших. Без цієї краси, звичайно, життя триватиме далі. Будуть світанки й
вечірні заграви, виднокрай, затягнутий хмарами, або палаючий яскравими фарбами
останніх хвилин-миттєвостей стікаючого з невідворотністю ще одного дня нашого
життя… Але що ж то за життя без найкращих його барв? Впустіть у свої душі отой
тремтливий промінчик сонечка, хоч трішечки відкрийте кватирку до свого серця,
аби через ту шпарину потягло свіжим, не застояним повітрям. Робіть це інколи,
любі земляки! Не позбавляйте тебе великої, неперевершеної радості – доторкнутись
до прекрасного, до небуденного до справжнього.
Раджу щиро: знайдіть
півгодинки, завітайте до центральної бібліотеки, аби посумувати й пожуритися
душею, запалати й порадіти серцем від споглядання чудових картин нашого
славного земляка Миколи Івановича Боровика.
Анатолій Антоненко | 
