«Село Очеретькове. Тепер – селище Мар’ївка. Частина людей зайняті на виробництві. Наших односельців можна вгледіти на шахті, в кар’єрі, на збагачувальній фабриці, рудо ремонтному заводі, в міськводоканалі, міськгазі, вони вчать дітей, лікують доставляють пошту тощо. Трудяться зараз, у ці дні, на початку нового століття. Люди живуть, день за днем працюють, ставлять на ноги синів і дочок, виховують онуків.
Дбають про благоустрій рідного краю . Носять нагороди за завзяту працю, мають подяки, премії, користуються повагою серед мар’ївчан, городян. Цих трудівників ми знаємо…»
Самобутній публіцистичний стиль члена Національної спілки журналістів України Леоніда Боровика ні з яким іншим не сплутаєш, настільки він колоритно – авторський. Леоніда Семеновича, уродженця й мешканця Мар’ївки , справедливо можна назвати співцем передмістя, адже значна частина його нарисів, замальовок, кореспонденцій та новел присвячена саме землякам – односельцям. А взагалі, палітра матеріалів журналіста–ветерана вельми різноманітна, причому в ній відбивається не лише його творча майстерність, а незмінно принципова громадянська позиція.
Саме ця тональність «червоною ниткою» пронизувала атмосферу ювілейного вечора Леоніда Боровика , що відбувся у визнаному центрі творчого спілкування в нашому місті – бібліотеці ім.М. Островського (ведуча – директор централізованої бібліотечної системи Лідія Пономарьова)
До свого 75 – річчя ювіляр подарував читачам нову книгу, видану на правах рукопису, під промовистою назвою «Покличте мене…» (до цього були ще дві - «Вище сил своїх» і «Молотом, серпом та бойовим пером»). Її презентація також відбулася в рамках урочистого вшанування іменинника.
Громадському, читацькому та творчому загалу міста Леоніда Боровика представляти не треба, його «візитками» вже впродовж багатьох років є публікації у різних місцевих, і не тільки, виданнях, левово частина яких присвячена спів городянам – трудівникам, поважним за роками й життєвим багажем «патріархам», їх молодшим нащадкам, людям, для яких душевний неспокій був і залишається лейтмотивом професійного, особистого й громадського життя.
Власне, таким є і сам Леонід Семенович (до речі, випускник заочного факультету журналістики Київського державного університету). Його перший допис побачив світ 14 вересня 1965 року у «Шахтарі Марганця». А всього за роки журналістської праці їх було близько 800. В яких би кадрових іпостасях він не виступав – штатного й позаштатного співробітника «ШМ», громадського кореспондента видань різного рівня, засновника й головного редактора радіомовлення МГЗК, працівника обласного радіо, редактора газети «Промінь правди» тощо – наш колега лишався й лишається (бо й досі у фаховому строю) вірним головним принципам істинної журналістики: мати власну думку й уміти коректно відстоювати її, бути принциповим, зацікавлено комунікабельним, а головне - постійно працювати над собою, аби, як говориться, перо не тупилося, а душа не черствіла. Нещодавно Леонід Боровик нагороджений почесним знаком «Ветеран журналістики», має серед земляків і творче, і громадянське визнання.
Про статечну, «не розхристану» вдачу героя нашої розповіді свідчать й 50 «золотих» років подружнього життя в парі з обраницею, до якої серце прикипіло ще в юності, - Раїсою Олександрівною, з якою довелося ділити і радість, і сум’яття пошуків, і горе…І донині дружина (як колись матуся Марія Миколаївна) лишається його музою, Берегинею, першою порадницею й розрадницею.
Багатий наш ювіляр на друзів та однодумців. Чимало їх прийшли привітати його на гостини до книгозбірні. Говорили не лише про винуватця церемонії, а й про історичні колізії на зламі епох, про час, на тлі якого формувався й гартувався характер Леоніда Семеновича, про те, яким є нинішнє світосприйняття людини, здатної, озираючись на прожиті роки, бачити прийдешні обрії.
Ось чому яскравими ілюстраціями до рядків душевної пісні: «Посидим по - хорошому, пусть виски запорошены, на земле жили - прожили мы не зря…» були адресовані йому вітальні виступи , з яких звернулися: голова міського літературного об'єднання «Віра» Анатолій Антоненко, журналісти – ветерани Таміла Чепелянська і Ніна Баклажова, голова ради ветеранів Марганецького гірничо-збагачувального комбінату Анатолій Супрун, соратники по громадській і партійній діяльності Іван Ігнатченко й Віктор Порхун, представниця місцевого осередку «Всеукраїнського союзу офіцерів» Галина Ситникова разом з вокальним ансамблем «Наша пам’ять», педагог – ветеран, автор «Книги для сімейного читання» Людмила Боришпол, члени літоб’єднання «Віра», Равіль Байбурін, Юрій Третяк, Віра Сокур, Тетяна Кошкіна, Віра Обозюк, друзі юності, односельці з рідної Мар’ївки тощо.
Теплі слова привітань емоційно поглибили творчі подарунки від соліста Юрія Третяка, учнів дитячої музичної школи – скрипальки Ангеліни Нікорич і акордеоніста Михайла Тугая, учасників хореографічного ансамблю «Браво» Вероніки Харіної і Володимира Лисенка.
Наочні враження від зустрічі – книжкова виставка творчих здобутків ювіляра та доведений до композиційної філігранності технічно – мистецький супровід від бібліографа ЦБС Ольги Забенько. А завдяки ретельно продуманому сценарію й таланту господарки бібліотечної вітальні Лідії Пономарьової захід із вшанування журналіста – ювіляра перетворився на справжній гімн усім представникам цієї наскільки прекрасної й нелегкої професії, до яких маю честь належати і я.
Світлана Сулаєва, Член Національної спілки журналістів України
| 
