2024, Субота, 27.04.2024, 14:44
|
Меню
Марганець бібл
 ППД
 Бібліотека для діт
 ПДГ
 Децентралізація
 Інтеракт.біографія
 Опитування
Відвідувачів сайту
...
 Пошук
|
Гончарова Лариса Григоровна
Лариса Григорівна Гончарова
 Жінка енергійна, наділена бадьорістю, вигадкою, життєдайним випромінюванням доброти – такою ми назавжди запам’ятаємо Ларису Григорівну Гончарову. «Життя кидало мене по різних куточках нашої великої країни, гнуло і ламало, але я мужньо відстояла право жити, право творити», – так писала вона про себе і всім своїм життям це довела.15 червня 1929 року в Маріуполі народилася дівчинка, яку батьки назвали Лорою і яка в майбутньому йтиме по тернистій життєвій стежині мандрівок по своїй державі, не шкодуючи про це. Вона стане талановитою поетесою, гідною донькою свого шахтарського краю. Мати поетеси була співачкою з чудовим сопрано. В спадок Лариса Григорівна отримала покликання сцени. Роки війни перервали Ларисі навчання, і її роботою стали концерти в шпиталях, прання бинтів, миття підлоги. З поля поблизу цукрового заводу носила буряки і, розрізавши на шматочки, кидала за гострий дріт, де в колишніх конюшнях тримали радянських полонених. У 13 років, в роки окупації, виконувала примусові роботи з будівництва бетонної дороги Кропоткін - Гулькевичі. Після окупації працювала на заводі, в аптеці, в 15 років була експедитором по доставці медикаментів з Ростовського фармакологічного заводу, в госпіталі Краснодарського краю. Війна закінчилась для дівчини в 16 років. Вчитися вже пізно. Лариса Григорівна - учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджена медаллю «Захисник Вітчизни» і чотирма ювілейними медалями. Доля кидала її по Росії. В 1948 році Лариса Григорівна зрозуміла, що її покликання – робота на культурній ниві. Закінчила курси – стала масовиком. Давно почала писати сатиричні куплети, пародії, матеріали для агітбригад. Робота в сфері культури, почалася у Лариси Григорівни в 1954 році, коли вона почала працювати масовиком і фізруком у Верхньодніпровському Будинку відпочинку. У 1956 році Дніпропетровська обласна рада профспілок запропонував їй поїхати в м. Марганець і працювати масовиком в клубі ім. Жданова. У 1956 році вийшла заміж за М. З. Гончарова. У 1960 році Л.Г. Гончарова закінчила Дніпропетровське культ просвітучилище, в 1967р. - Вищу профспілкову школу в м. Ленінграді. Так з 1956 року, прізвище Гончарової Л. Г. зазвучало в нашому місті, як ім'я талановитого культпрацівника, організатора міських масових заходів, сценариста, постановника, читця, прекрасного оратора, який вміє легко і не вимушено володіти будь-якою аудиторією. Це був її природний дар, талант, який вона щедро віддавала людям все своє життя.  У цьому ж 1956 році, Лариса Григорівна переходить працювати в Палац культури гірників Марганецького ГЗКа і продовжує тут працювати масовиком до 1966 року. За ці роки вона не один раз нагороджувалася грамотами та подяками Дніпропетровського облпрофради, республіканського комітету профспілок працівників культури, її відзначали і як переможця соцзмагання.
У 1966 - 1982 роках Гончарова Л. Г. працювала на Чукотці, Колимі. Двічі нагороджувалася грошовою премією Міністерства культури СРСР «Кращий директор ДК Магаданської області». У 1982 році родина Гончарових повернулася до рідного м. Марганець. З 1982 – 1991 рр. Лариса Григорівна працювала культорганізатором турбази «Чайка» Марганецького гірничо-збагачувального комбінату. З 1991 року перебувала на заслуженому відпочинку, але як справжній культпрацівник, не дозволила собі відпочивати ні дня. Адже її життєвий девіз: «Я люблю тебе, життя!». З 1985 по 2012 рік, Гончарова Л. Г. була незмінною ведучою хору «Жива пам'ять», з 1999 по 2012 р. – головою міської поетичної студії «Боян» (нині міське літературне об’єднання «Віра») З 2012 року і до кінця життя була керівником колективу «Золота осінь» клубу «Дніпро». Вона писала сценарії, виступала в ролі режисера-постановника, ведучою всіх програм ансамблю «Золота осінь». Її живе слово, без папірця та шпаргалки, підкорювало глядачів і слухачів, захоплювало земляків-марганчан. Її знають у Дніпропетровській, Запорізькій областях, куди виїжджали колективи «Жива пам'ять» та «Золота осінь» на огляди, конкурси, фестивалі, зустрічі з молоддю та учасниками Другої світової війни.  Непосидючість, енергія, життєлюбність, талант, досвід, мудрість, відкрита душа і посмішка Лариси Григорівни не залишали байдужими жодної людини, яка з нею зустрічалася.
Гончарова Л. Г. була членом правління Ради ветеранів МГЗК, міської Ради ветеранів. Вона проводила велику роботу з військово-патріотичного виховання молоді в навчальних закладах, бібліотеках та установах міста. З 1999 року Л. Г. Гончарова стала відома і як майстер художнього слова. Поезія – не тільки частина її самобутнього сценічного іміджу, вона – потреба її вічно молодої, чуйної до чужої радості й болі душі. Теми гіркої правди сьогодення, любові до Вітчизни, природи рідного краю домінують в багатолітній творчості поетеси. Ось чому її вірші близькі і дорогі людям. Душа Л.Гончарової – дуже чуйний барометр, тому так багато з-під її пера вийшло поезій на захист тих, хто відбудовував багату, могутню державу, хто захищав її від фашизму, хто виніс всі випробування , щоб сьогодні вмерти голодною смертю. Такі вірші – це висока громадянськість в поезії. Так писати дано не кожному, якщо це навіть й професіональний поет. В родині, де чоловік, діти, онуки, як і сама Лариса Гончарова, всі вклоняються музам, пишеться легко, натхненно. Вона, глибоко шанована в місті, неповторна на сцені Лариса Гончарова жила все життя культ життям міста і на віки залишиться в ньому. У 2009 році вийшла в світ книга її поезій «Чайка». Це безцінна невід’ємна частина культурного та літературного життя міста гірників.  Вірші та пісні на її слова звучать на міських масових заходах, на зустрічах з читачами, на місцевих каналах телебачення, друкуються в газетах «Шахтар Марганця» і «Гірницький вісник». Вона давно стала народною поетесою.
В 2013 році Ларисі Григорівні отримала високе визнання – її було визнано «Кращою жінкою Придніпров’я». Гончаровою Ларисою Григорівною пишається наше місто. Поезія її доступна кожному, вона хвилююча і сучасна. В ній життєстверджувальна Правда. В ній надія і віра в справжнє Щастя. І хоч 24 листопада 2014 року Лариса Гончарова покинула це життя, її поезії бути в віках! Світла пам’ять Ларисі Григорівні Гончаровій! |
