|
Меню
Марганець бібл
 ППД
 Бібліотека для діт
 ПДГ
 Децентралізація
 Інтеракт.біографія
 Опитування
Відвідувачів сайту
...
 Пошук
|
Антоненко Анатолій Олексійович Народився 29 листопада 1948р. в селі Велика Знам'янка Кам'янсько-Дніпровського району Запорозької області, але "записаний" був, як тоді часто траплялось, 4 грудня. Тож має начебто два дні народження. Село було російським - такий собі осередок російщини серед українських сіл. З трьох років виховувався без батьків, дитинство, як у переважної більшості дітей тієї пори, було важким у матеріальному сенсі, але саме це виховувало в сільських дітях працелюбність, здатність цінувати наслідки і своєї праці, і праці взагалі.
Закінчив в 1963 році восьмирічку і вступив до щойно відкритого в Нікополі медичного училища. Це був тільки другий набір, хлопців було дуже мало - всього вісім на всьому курсі. В 1967 році після закінчення з червоним дипломом училища поїхав працювати фельдшером в Преображенку Томаківського району. Реорганізував фельдшерсько-акушерський пункт у лікарняну амбулаторію, і два роки за відсутності лікаря керував нею. Пройшов дуже ґрунтовну медичну практику, практично найрізноманітніші випадки - від приймання пологів до невеликих амбулаторних операцій. Коли в 1971 році вступив до Дніпропетровського медичного інституту, то селяни не хотіли відпускати "Олексійовича", почали збирати підписи по всьому селі. В 1969 році одружився, а в 1970 народився син Ярослав. В інституті був обраний старостою курсу, обирався до бібліотечної ради інституту, з четвертого курсу був затверджений "громадським деканом" стоматологічного факультету. Оскільки вже мав сім'ю, то мусив шукати усіляких заробітків працював медичною сестрою, ходив розвантажувати вагони, їздив з будзагонами. На обласних змаганнях серед будзагонів виборов першість по штукатурці, там, за роки навчання в інституті, окрім фаху лікаря стоматолога, ще й навчився будівничим професіям. Після однорічної інтернатури по хірургічній стоматології в Дніпропетровську в 1977р. сім'я переїхала до Томаківки, де Анатолія Олексійовича з дружиною добре пам'ятали ще по роботі в Преображенці. Тут організував стоматологічне відділення райлікарні, якого до нього не було, був першим його завідувачем. З 1990 року наказом облздраввідділу був переведений головним лікарем стоматологічної поліклініки Марганця. Вісім років очолював партійну організацію місцевого медоб'єднання. В 2001 році за власним бажанням пішов з посади головного лікаря, заснував свій стоматологічний кабінет "Сучасна стоматологія", де працював до 2012 року. Поезією Анатолій Антоненко цікавився з дитинства, щось писав, але, на жаль, все, що написане до 1984 року, загубилось, і тільки з 1984 року почав збирати написане. Ще з юнацьких років мав потяг до малювання, трошки займався живописом, головним чином щось копіював. Останнім часом для себе, для душі, трошки малює акварелі.  В 2008 році вийшла друком збірка поетичних та прозових творів Анатолія Олексійовича під назвою "Песня прожитых лет". Як писав сам Анатолій Олексійович, ця книга – своєрідне сповідання за відрізок його життя, починаючи з 1984 року по 2008 рік. Це була перша спроба подарувати свої творіння марганчанам та всім шанувальникам високого поетичного мистецтва. Книга вийшла дуже різноплановою, художньо насиченою та справжнім віддзеркаленням невгамовної душі поета. Книга цінна ще й тим, що її оздоблюють картини, намальовані Анатолієм Антоненко в різні роки його життя. Адже мало хто знає, що Анатолій Антоненко має хист художника. Навіть в дитинстві він мріяв професійно займатися образотворчим мистецтвом, але рідні вмовили пов'язати своє життя з медициною. Але малювати письменник не полишав ніколи. Мало де можна побачити його творіння на полотні. А в книзі "Песня прожитых лет" всі картини, що бачить читач, створені пензлем Анатолія Антоненка.
 В 2013 році в ЦМБ ім.М.Островського Анатолій Антоненко відзначив свій 65-річний ювілей, а також вихід в світ його нової книги "Дике поле" (див. фото у фотоальбомі).
До книги "Дике поле" увійшли історичні поеми: "Білозерка", "Богдан", "Дике поле". Автор, перш ніж братися за написання таких складних творів, проводив багато часу над вивченням і дослідженням історичних джерел. Він не тільки читав документальні видання, а сам особисто відвідував місця, де відбувалися певні історичні події, спілкувався з місцевими мешканцями, збирав по крихтам будь-які відомості та перевіряв їх. Тому історичні поеми Анатолія Антоненко - це не казочки на ніч, а майже документальні джерела про героїчні події минулого.
 18 вересня 2015 року в центральній міській бібліотеці ім. М. Островського відбулася презентація нової книги поета під назвою "Рідне місто моє". Автор прагнув видати цю збірку в подарунок всім марганчанам до свята Дня міста Марганця, яке відзначається у вересні.На презентацію книги «Рідне місто моє» зібралося чимало людей, адже Анатолій Олексійович – не просто талановитий письменник, а й надзвичайно шанована людина в місті. Тому багато вдячних шанувальників прийшло привітати автора в цей день. А.Антоненко приймав привітання від представників місцевої влади: в.о. міського голови М.В.Лук’яненка, керуючої справами міськвиконкому О.М.Максименко, завідуючої дошкільним дитячим об’єднанням Є.І. Бородкіної, письменників, зокрема, членів Марганецького міського літературного об'єднання "Віра" та багатьох шанувальників його творчості. (Більше про презентацію читайте тут.)
В 2016 році рішенням Марганецької міської ради від 25 серпня 2016 року № 442-13/7 Анатоліяю Олексійовичу Антоненко було присвоєно звання «Почесний громадянин м.Марганець». Під час святкування 78-ї річниці міста на площі Гірницької Слави йому урочисто було вручено цю відзнаку міським головою м. Марганця Оленою Жадько. (Читайте тут.)
 Наприкінці 2016 року з'явилася довгоочікувана, вистраждана книга Анатолія Антоненка "Переправа". Автор на момент підготовки книги вже був дуже хворим, долаючи страшні болі, він доклав неможливих зусиль, аби книга "Переправа" побачила світ. Анатолій Олексійович ще встиг побачити "Переправу", а підписати її близьким і друзям, як він хотів, вже не вистачило сил. Уважний читач помітить, що кожний твір в книзі має присвяту. А відкриваючи перші сторінки видання, автор пояснює читачеві, чому він вирішив написати цю книгу, навіщо він це робив.Коли книга "Переправа" була готова до друку в типографії, письменник почав замислюватися над тим, щоб видати ще збірку віршів. Але вже цим сподіванням не судилося здійснитися.
7 грудня 2016 року Анатолій Олексійович Антоненко пішов з життя. Але він не покинув нас, українців. Адже в його творах кожного разу можна знайти звернення до кожного і особисту пораду. В останню дорогу провести видатного українця і марганчанина зібралося чимало людей. Всіх охопив невимовний смуток і печаль з приводу тяжкої втрати.
Анатолій Антоненко був надзвичайною людиною. Щоб згадати його та вшанувати світлу пам'ять, члени Марганецького міського літературного об'єднання "Віра" (яке він успішно очолював) зібралися на 40 днів з дня смерті А.О.Антоненка. Було сказано безліч хороших слів, адже Анатолій Антоненко залишив в цьому житті помітний слід: є про що згадати, є про що сказати. (Про засідання пам'яті Анатолія Антоненка читайте тут.)
|
