Він за професією – лікар – стоматолог. За творчим покликанням – поет і прозаїк, історик – краєзнавець і художник. Має неабияке визнання однодумців й шанувальників: є головою міського літературного об’єднання «Віра», автором трьох книг – «Песня прожитих лет»(2008), Дике поле»(2013), Рідне місто моє (2015). Його твори надруковані в збірках марганецьких поетів: «Величальная Марганцу» (2003), «Город серебристых тополей» (2005), «Краю мій лелечий» (2009). З 2010року його твори друкуються в українсько – російському літературно – художньому та громадсько – політичному часописі Запорізького краю «Хортиця», багато їх опубліковано в періодичних виданнях. У нинішньому році герой мого допису краю «Хортиця», багато їх опубліковано в періодичних виданнях. У нинішньому році герой мого допису Анатолій Олексійович Антоненко отримав від міської громади найвищу нагороду – звання «Почесний громадянин м. Марганця.»
Народився він у родині Олексія Федоровича та Валентини Дмитрівни Антоненків у мальовничому селі Велика Знам’янка Кам’янсько – Дніпровського ройону запорізької області 29 листопада 1948 року, а «записаний» був, як тоді часто траплялось, 4 грудня. Отже, відзначає два своїх дні народження.
З трьох років батька хлопцю замінив дідусь Федір Олексійович Антоненко. Дитинство його, як і в більшості сільських дітей тієї пори, було нелегким, зважаючи на матеріальні нестатки. Але саме це й виховувало в сільських підлітках працелюбність, здатність цінувати наслідки і своєї праці, і праці взагалі. Саме таким виріс і Анатолій.
Після закінчення у 1963 році восьми класів Знам’янської школи юнак вступив до Нікопольського медичного училища, яке закінчив у 1967р. з червоним дипломом. За направленням почав працювати фельдшером у селі Преображенка Томаківського району. Згодом продовжив навчання (1971 – 1976рр.) – у Дніпропетровському медичному інституті на стоматологічному факультеті. Ще рік – інтернатура з хірургічної стоматології. У виші був старостою курсу, обирався до бібліотечної ради інституту, з 4 –го курсу затверджувався громадським деканом стоматологічного факультету.
Оскільки студент Анатолій Антоненко вже мав сім’ю (одружився в 1969 році з Вірою Миколаївною, а в 1970р. у молодого подружжя народився син Ярослав), то мусив шукати додаткових заробітків. Працював у лікарні нічними медичним братом , ходив до залізничної станції розвантажувати товарні вагони, а у річному порту – баржі, їздив з буд загонами, опанувавши таким чином будівельні навички.
Після закінчення інтернатури в 1979 р. лікар – стоматолог А.О.Антоненка разом із сім’єю переїхав до Томаківки, де молодий спеціаліст розпочав свою практику в районній лікарні. Тут він організував стоматологічне відділення і був його першим завідувачем.
У 1982р. наказом обласного відділу охорони здоров’я Анатолій Олексійович Антоненко був переведений головним лікарем стоматологічної поліклініки Марганця. На цій посаді швидко здобув заслужене визнання фахівця найвищого рангу у даній медичній галузі. Але, ставши марганчанином, він не «зациклюється» тільки на роботі, а бере активну участь у громадському житті міста. Очолював партійну організацію місцевого методоб’єднання, кілька разів обирався депутатом міської ради. Багато сил і вміння докладав щодо зведення нової будівлі стоматологічної клініки по вулиці Парковій. З болем сприйняв ситуацію, коли стало остаточно зрозуміло: на жаль, на тлі соціально – економічних руйнацій, що відбулися на зламі політичних епох, будівництво нового сучасного мед закладу (в якому відчуває потребу й сьогодні) не буде завершене.
У 2001 р. за власним бажанням пішов з посади головного лікаря поліклініки, заснував свій кабінет «Сучасна стоматологія», де й працював до 2012 року, маючи неабиякий авторитет визначного майстра своєї справи.
Літературна сторінка життя Анатолія Антоненка – це безмежна творча розповідь про особисте й громадянське, про глибинні почуття людини, її місце в соціумі й Всесвіті. Почавши писати й малювати ще зовсім малим сільським хлопчиськом, він виріс до справжнього Велетня – відомого поета, письменника й художника. Його літературна палітра настільки багата, що кожен, хто захоче до неї доторкнутися, завжди знайде чимало цікавого й корисного для себе. Все, що написано ним, - це безцінний творчий скарб нашої громади, який не лише зачаровує, додає снаги, але й спонукає до роздумів і самоаналізу. А це, скажемо відверто, не кожному вдається, хто береться «писати».
Для А.О. Антоненка. Людина із загострено небайдужою життєвою позицією, літературна творчість – то потреба дуже тонкої душі до самовираження, своєрідна форма залучення рідних, близьких, друзів, земляків до краси й щедрот прабатьківського краю, до історичних надбань, до дня завтрашнього.
Далі я надаю слово друзям і колегам героя моєї розповіді.
О. Ю.Каро, головний лікар Марганецької стоматологічної поліклініки, лікар вищої категорії:
- Знаком я с Анатолием Алексеевичем с первых дней моего появления в поликлинике, с 1991 года. Он, как главврач, принимал меня на работу и сразу стал не только начальником, но и заинтересованным мудрым наставником. Да, он был очень строг, но при этом справедлив. Весьма требовательный в плане профессионального обучения, нацеливал коллег на изучение самых прогрессивных новинок во всех направлениях современной стоматологии. Многократно мы с ним ездили на представительные совещания, посвященные именно этим вопросам, посещали соответствующие презентационные выставки медицинских достижений. Если говорить кратко: из меня молодого специалиста, он «лепил» крепкого профессионала, умеющего и не боящегося принимать не только ответственные, но и нестандартные решения.
За многие годы совместной работы мы сдружились и стали настоящими единомышленниками. Перестав трудиться в одном коллективе, все равно часто встречались (и сейчас продолжаем, правда, реже) в неформальной обстановке, по праздникам. С ним легко и интересно обсуждать самые различные вопросы: и профессиональные, и личные, и семейные.
Для меня Анатолий Алексеевич Антоненко был и остается Учителем, доброжелательным советчиком и хорошим другом.
В.Х Пугач, член української Асоціації письменників соціально – художньої літератури:
- С Анатолием Алексеевичем я знаком много лет, с 1984 года. Знаю его как профессионала высокого класса, как одаренную личность и очень ответственного человека. Искренняя доброта и непоказная порядочность отличают его от многих.
Анатолий Антоненко – талантливый поэт и прозаик. Его лирика очень интересна и мелодична, а исторические произведения правдивы и глубоки по содержанию.
Похвально, что такой чудесный земляк многие годы проживает и трудится в нашем городе (хотя имел неоднократную возможность уехать в другие, более перспективные населенные пункты, например в Днепропетровск, где его приглашали работать в медакадемии). Он отдает свое серце Марганцу и людям, живущим в нем. Он (большое спасибо ему за это) – настоящий патриот горняцкого города серебристых тополей.
А.С. Гнезділов, член Національної спілки письменників України:
- З Анатоліем Олексійовичем товаришуємо з 1983 р. Ця дружба мені до душі. Дуже імпонують його прямота, відвертість і відкритість. Він глибоко правдива людина з серцем трепетного й вразливого лікаря. Мені дуже подобаються його твори, які залишають враження, що автор – непересічна особистість і теми для своїх дописів вибирає значні.
А.О. – колоритний поет, прозаїк і художник! А головне – має справжній чоловічий стрижень і чудову вдачу!
А.І. Ткаченко, голова міської організації національної спілки журналістів України:
- В жизни, к сожалению, нередко случается: чем больше узнаешь человека, тем больше в нем разочаровываешься… Анатолий Алексеевич Антоненко, напротив, - из категории тех. Немногих людей , в которых с течением времени открываешь все новые и новые достоїнства!
Помню, в 80-е годы, готовя интервью с Анатолием Алексеевичем, я увидела в нем не только целеустремленного молодого руководителя городской стоматполиклиники, надаленного твердым, принципиальным характером, а и истинного интеллигента, для котрого достоинство и честь не пустые слова. С течением лет и обстоятельств пришло и понимание того, что это еще и удивительно сердечный, деликатный человек с тонкой душевной организацией; автор самобытных, глибоких по своему звучанню поэтических и прозаических призведений и картин; патриот, любящий свій родной край и трепетно относящийся к его историческому прошлому.
Поистине: талантливый человек талантлив во всем!
На завершення скажу, що А.О. Антоненко – це Людина, яка має глибокий інтелект, широкий світогляд то ґрунтовні знання в багатьох галузях пізнання, в тому числі, з історії рідного краю. Його досконале володіння українською та російською літературними мовами поглиблює почуття, які викликають написані ним твори, зокрема, відданої синівської любові до малої й великої Батьківщини, проникливого хвилювання за долю тих, хто йде за нами, кому завтра жити і творити на благословенній й овіяній легендами отчій землі.
Як істинний патріот України, він переймається її долею. А його неспокійна вдача не дає йому спокійно спостерігати за тим, що діється в країні. І тоді народжуються рядки:
За свою щирість і відвертість Анатолій Олексійович Антоненко має заслужену повагу від марганчан. А прихильники його таланту чекають нових творів від нашого шанованого талановитого земляка.
Олександр Чекубаш, член
Національної спілки журналістів
України, почесний громадянин
м. Марганця | 
