10 травня – Міжнародний день матері

ХАЙ ЗАВЖДИ БУДЕ МАМА!

Образ матері у віршах марганецьких поетів

Мама, мамочка, мамуся ... Це перше вимовлене нами слово. І впродовж всього життя, коли ми дивуємося, вдаримося, злякаємося, радіємо, то вигукуємо: «Ой, мама!», «Ой, мамочка!», «Ой, Боже!». Мама несвідомо втілює Бога, вселенський захист. Вона завжди приходить на допомогу, вона – янгол кожному з нас. Від матері ми отримуємо моральне, інтелектуальне, фізичне виховання. Мама кожний раз благословляє на добрі справи і починання. Мама не живе своїм життям, вона живе життям дітей. Її любов до нас – безумовна, ставлення – всепрощення. Образ матері оспівують всі поети світу, в тому числі і марганецькі автори: Г. Бідняк, М. Смирнов, о.Жига, А. Мельник, А. Кисла, Т. Кошкіна, Л. Алієва, Я. Должиков, О. Сіромашенко, Т. Чепелянська, І. Саглаєв, Ю. Третяк, Г. Самойленко, В. Бабіч, М. Бондаренко, Л. Гончарова, Л. Савчук, А. Корецький, О. Морщавка та інші.

В Марганецькій центральній міській бібліотеці зібрана вся краєзнавча література. В книгах марганецьких авторів є багато поетичних рядків про матерів! Наприклад, кожного читача повертає в дитинство «Колискова» поета Анатолія Антоненка у книзі «Песня прожитых лет» (Дніпропетровськ, 2008), де матінка співає синочку:

«...Баю-баю –

Я не знаю,

Что тебя, мой славный, ждёт,

Белых лебедей

Скликаю –

Пусть беда тебя минёт».

А дорослих син-поет пише в «Письме маме»:

«... Не печалься, маменька,

Что пишу так редко –

Я уже не маленький,

Я уже не детка.

.................................

... Разве я забуду,

Мама, твои сказки,

Как сестрёнку Люду

Я возил в коляске...»

В «Письме сыну» Анатолій Олексійович Антоненко пише:

«... До свидания, сын, до свиданья,

Мне, похоже, довольно писать,

Лишь напомню тебе на прощанье,

Чтоб жалел и любил свою мать.»

Матуся – найрідніша і найближча людина. Від неї ми отримуємо силу життя, жагу до життя, любов до рідних і світу. По ній ми звіряємо свої вчинки і в неї просимо поради. Як правильно написав сивочолий поет Володимир Зотов у вірші, присвяченому своїй мамі Агафії Микитівні, в книзі «Город серебристых тополей» (Дніпропетровськ, 2005):

«... Святые женщины у нас!

Должны мы вечно прославлять

Ту женщину, чьё имя Мать!»

(«Женщине-матери»)

Чомусь зараз згадалося мені з книги «Краю мій лелечий» (Дніпропетровськ, 2009) «Балада о матери» нашого марганецького воїна-інтернаціоналіста Павла Кононенка:

«Мать-старушка у окна

Грустно смотрит на дорогу.

И уже устали ноги

Выбегать на край села.

И теперь вот сын в солдатах

Он в песках чужой страны.

...............................................

Где-то там, в Афганистане...

Написали: «Награждён».

Написали: «Спас он знамя».

И не выдержала мать.

И не выдержало сердце...»

Талановита поетеса Любов Лопатюк так написала в книзі «Чарівне натхнення» (Дніпропетровськ, 2011) про свою матусю-берегиню:

«...народила, дала чорні брови,

Здивовані очі, щоб бачила світ.

І душу, де квітнуть поля і діброви,

Палають світанки. І думки політ.»

(«Берегині»)

І вже коли сама поетеса стала мамою двох чудових синів, то у вірші «Пісня синові» написала:

«Малесенький мій сину,

Кровиночка моя,

Ти весело смієшся,

Бо є у тебе я.

Щось хочеш розказати,

Ти лиш «агу-агу».

Лупцюють ноженята

Перинку пухову.

................................

Вже вечір, спи, маленький, -

Малі ростуть вві сні.

А я тобі тихенько

Співатиму пісні.

На ноги пнеться стати,

Гулить, сопе маля.

Для нього зараз мати –

І Всесвіт, і Земля».

Всі ми на Землі – діти, або дуже юні, або вже в похилому віці, повинні молитися Богу за наших матерів.

Такої ж думки і наш земляк, прекрасний поет Володимир Пугач. У книзі «Храм душі збережи в чистоті» (Дніпропетровськ, 2011):

«... Молюсь за матір і дитя,

Із кого, як би міг, писав Мадонну;

За відданість сердець биття

Вчора, сьогодні, завтра і до скону.»

(«Молюсь я...»)

Якщо вашої мама вже немає на білому світі, ви її все рівно щохвилинно згадуєте. Вона незримо знаходиться поруч або дивиться на вас з неба, чи сниться вам уві сні. Завжди гарна, молода, з посмішкою і мудрими очима. Цим думкам співзвучний і вірш Володимира Харлантійовича Пугача «Моя жизненная сила»:

«Дарительнице жизни – маме

Я посвящаю строчки эти.

Ты предо мной, как на экране,

Роднейший человек на свете.

... Твоим я именем святейшим –

Любовь детей благословляю!

Ей не могу служить я меньше –

Ты в ней живёшь, моя родная!

Мама!»

Зараз не можу не сказати про жінку-матір, нашу марганчанку Раїсу Володимирівну Білогунь. Вона – матір Віктора Білогуня, підводника, що загинув 12 серпня 2000 року на атомоході «Курськ». Поет В.Пугач присвятив їй вірш «Её подранком-птицей я узнал»:

«...Её подранком-птицей я узнал –

Подводник-сын жизнь маме завещал:

«Держись, родная!» - муж твердил всегда.

Вновь в дом сиротский грянула беда.

... Уж много лет прошло от той беды.

Рубцы на сердце мамы – их следы.

С достоинством всё ж держится она,

Но боль её всем любящим видна.»

На жаль, Раїси Володимирівни вже серед нас немає. А в нашій пам'яті вона залишилася втіленням Жінки, Дружини, Матері. Зовнішньо вона була схожа на Мадонну, що спустилася з картини «Сікстинська Мадонна» Рафаеля Санті. Внутрішньо  - чудово вихована, з гарними манерами, глибоким розумом, знаннями, любляча класичну книгу, музику, живопис, людей. Всю себе віддала єдиному синові (як вона його називала) Вітюше.

Материнство – це ще й важка праця, без вихідних і права на помилку. Бути мамою – це відповідальність, призначення, обов’язок, велика любов і велике терпіння. Тому марганчанка, поетеса Віра Сокур у своїй книзі «Хай щастям стелиться дорога!» (Нікополь, 2015) присвятила жінкам-матерям не один вірш. На знак подяки своїй мамі вона, зокрема, написала вірш «Мама выбрала меня»:

«Моей маме – честь и слава!

Пусть с трудом, но родила...

Но я уже по праву

Двум орлятам жизнь дала».

Віра Павлівна виростила і виховала двох чудових синів. Одному з них присвятила вірш «Павлику»:

«Ты для меня всегда был сыном Пашей.

И жизнь, и имя я тебе дала.

Всё было в жизни незавидной нашей,

Но я любила вас, как мать, всегда.

Когда болели, я лечила молча,

Бывало, не смыкая за ночь глаз,

Чтоб подлечить. А утром, словно «гончая», -

Вновь – за станок.»

Марганчани! Якщо ваші мами живі, поспішайте говорити, що любите їх, поспішайте говорити добрі і ніжні слова. Не лінуйтеся приділяти їм увагу. Подзвоніть їм в День матері і зачитайте вірш «Матусе – пісне журавлина» марганецької поетеси Віри Хвостик (з книги «Мелодія серця» (Дніпропетровськ, 2008); на ці вірші композитором Олександром Морщавкою написана пісня):

«Матусе, пісне журавлина,

Кличуть синів здиблені коні...

Ти подум вже у вічність линеш,

То дай спочить крилам-долоням.

Вустами до них припаду,

Зніму пух-сивину зі скроні.

Написано так на роду:

Всі – з лона мами, я ж – з долоні.»

Дорогі, милі, любимі мами-марганчанки! Кожна з вас – сонце домашнє, Мадонна з картин Леонардо да Вінчі, вранішня росинка, ніжна голубка сизокрила, найкраща на Землі! Нехай вас ніколи не старять роки, в душі дзвенить мелодія весни, діти щодня дарують радість, а онуки – просто обожнюють вас! З Міжнародним днем матері!

Лідія Пономарьова, директор

КЗ «Централізована бібліотечна система

відділу культури виконкому Марганецької

міської ради Дніпропетровської області»