 Ім'я Олександра Довженка відоме кожному українцю. Ім'я Довженка знають також у всьому світі. Його картини “Звенигора” (1928), “Арсенал” (1929), “Земля” (1930) та інші стали безсмертними шедеврами. А новаторські методи монтажу і роботи з кадром (кадр-скетч, кадр-плакат і т. д.) справили величезний вплив на весь світовий кінематограф. Італійські режисери називали його «кінематографічним Гомером ХХ століття», а Федеріко Фелліні вважав учителем у кіномистецтві.
Цим великим українським режисером захоплювався сам Чарлі Чаплін (1889-1977). Він навіть висловив думку, що "слов'янство дало світу кінематографа лише одного творця - мислителя і поета Олександра Довженка".
10 вересня цього року виповнилося 125 років від дня народження цього талановитого літератора та кіномитця - Олександра Довженка. З нагоди цієї пам'ятної дати в Марганецькій центральній міській бібліотеці ім. М. Островського відбувся захід "Митець з печаттю генія", присвячений життю та творчості Олександра Довженка.
Ведуча заходу - бібліотекар В.В.Жданова розповіла присутнім учням ЗОШ №11 про найцікавіше про Олександра Довженка. Також захід ілюструвала слайд-презентація та доповнювали відеоуривки з документальних фільмів, які підготувала провідний бібліограф ЦБС О.В.Забенько.
Ведуча зауважила, що, незважаючи на всю велич та багатогранність його таланту, за життя Довженко був вимушений багато чого остерігатися: в роки громадянської війни він воював у складі "січовиків" УНР, придушував повстання більшовиків на заводі "Арсенал" у 1918 ( недарма його однойменний фільм так схожий на документальний). У 1919 р. був на три місяці заарештований Волинською НК і сидів у "концтаборі, як ворог робітничо-селянського уряду". У ВКП(б) ступив через непорозуміння (його партія "боротьбистів" влилася у РКП(б)), потім втратив партквиток і... так і залишився безпартійним до кінця своїх днів, відмовляючись писати заяву про "прийом в партію". У СРСР розстрілювали і за менше, досить згадати долю хоча б Леся Курбаса.
Його врятувало від репресій особисте заступництво Сталіна, який став мало не співавтором фільму "Щорс", що вийшов на екрани у 1939 р., настільки серйозно довелося Довженку переробити картину.
Приємним художнім доповненням заходу став буктрейлер за кіноповістю "Зачарована Десна". Це високопоетичний твір про дитинство і про ті джерела, що живили видатного митця О. Довженка. Внутрішнє авторське «Я» знайшло в цьому творі найповніше виявлення, а його романтичне світовідчування одержало найчистіше втілення. Світ «Зачарованої Десни» глибокий, невичерпний, він також безмежний, як і людське пізнання. Скільки заховано в ньому думок, почуттів, переживань великого художника. У ньому — духовна опора кожного українця.
Олександр Довженко вперше заявив про себе як про самобутнього майстра картиною “Звенигора”, де він в незвичайній манері з'єднав революційний епос, лірику і сатиру. А фільм “Арсенал” вважають одним з кращих творів українського кіно. Ця картина багата на кінематографічні знахідки: провокації глядача, психологічні паузи, робота з непрофесійними акторами та ін. Новаторський монтаж Довженка зробив глибокий вплив на світовий кінематограф.
Однією з основних тем, навіть всупереч радянській ідеології, у творчості Довженка було єднання людини і природи. Особливо яскраво це проявилося в картинах “Земля” і пошматованій цензурою “Життя в цвіту”. Сучасники кажуть, що однією з головних рис характеру режисера була його надзвичайно критичне ставлення до себе.
А чи знаєте ви, що Довженко мріяв зняти фільм про Тараса Бульбу і навіть приступив до роботи?! Але всі плани перекреслила Друга світова війна.
Живучи більшу частину життя в Москві, Олександр Довженко сильно тужив за Україною.
“Я помру в Москві, так і не побачивши України, – писав він у щоденнику в 1945-у році. – Перед смертю попрошу Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі”.
У 1950-х йому вдалося побувати в Україні, але тільки в Каховці. Багато хто говорить, що саме туга за своєю батьківщиною звела в могилу великого режисера.
Незадовго до смерті (у 1956 році) Довженко написав у президію Ради письменників України:
“Вже не треба нічого - ні кіностудії, ні роботи, допоможіть тільки переїхати в Україну. Велика квартира мені не потрібна. Тільки треба, щоб з одного хоча б вікна можна було дивитися у далечінь. Щоб було видно Дніпро, і Десна десь під обрієм, і рідні чернігівські землі, що так наполегливо почали являтися мені у сні”.
Відповіді не було. І свої останні дні українець провів на чужині. Поховали Олександра Довженка на Новодівочому кладовищі в Москві. Але митець і досі серед нас - він живе в своїх літературних та кінотворах, які подарували йому вічність. Його іменем названо Київську кіностудія, Глухівський університет, багато премій та конкурсів. Незважаючи на всі сучасні досягнення в літературі та кіномистецтві, роботи Олександра Довженка не перестають дивувати та захоплювати і сьогодні.
До заходу бібліотекарі читального залу В.В.Фіалковська та Л.Р.Мельникова підготували виставку "Український митець, яким пишається світ".
Публікацію підготувала Ольга Забенько,
пр. бібліограф ЦБС | 
