14 січня Україна відзначає Новий рік за старим стилем. 
    В українській традиції чотири рази змінювалося святкування новоліття, Нового року. У наших пращурів землеробів він збігався з початком землеробських робіт, тобто був навесні. Залишки цих прагматичних дійств, як-то висівання чи обрядодії з ралом, до сьогодні збереглися в деяких регіонах (на Поліссі) і відбуваються на Старий Новий рік. Пізніше воно було перенесено на осінь, а потім – на 1 січня. Але традиційно воно закріпилося за 14-м січня, як ми зараз і продовжуємо святкувати його за старою традицією. «Прилетіла ластівочка, стала щебетати, господаря викликати» - цей символ весни, який залишився у щедрівці, якраз і говорить про давність нашої традиції святкувати Новий рік саме навесні.
     На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі. Напередодні Нового року в селянському господарстві виконувався цілий ряд ритуальних дій виробничого характеру (господарська магія). Так, було прийнято у цей день привчати до роботи молодих коней, і волів, їх вперше запрягали. У деяких місцевостях на Меланки ловили горобців і палили їх у вогні. Попіл, що лишався, разом із насінням засівали у землю навесні, сподіваючись у такий спосіб захистити поля від птахів.
      Новорічна ніч, як і різдвяна, вважалась у народі чарівною. З нею було пов'язано чимало повір'їв. Зокрема, про те, що з 13 на 14 січня «вода у криницях, перетворюється на вино», а ще «відкривається небо» і у Бога кожен може попросити що завгодно.
     Характерною прикметою новорічного свята в Україні було щедрування — давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї й розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування був завжди на Україні справді народним, позацерковним — звідси його радісне, оптимістичне звучання.
      14 січня на Старий Новий рік, або на Василя, господарі прокидалися до схід сонця, прибирали солому з долівки і підмітали. Від Святого вечора до Василя не прибирали у хаті, щоб не вимести і не винести щастя та долі. І до сьогодні Старого Нового року з нетерпінням чекають хлопчики. Адже цього дня їм випадає нагода заробити гостинці і гроші. З самого ранку, набравши в кишені або рукавички зерна, вони вирушають до сусідів і родичів посівати. Найчастіше посівають пшеницею. Можна посівати житом, ячменем, вівсом.
      Не посівають горохом, оскільки вірять, що він виник зі сліз Матері Божої, а тому може спричинити сльози в родині, та гречкою, “бо заведуться блохи в хаті”, або “буде суперечка”.
      Посіваючи хлопчики промовляють: “Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця, на щастя на здоров’я, на Новий рік, щоб ще краще вродило, як торік, конопельки до стельки, льон по коліна, щоб у Вас, господарю, голова не боліла!”  “З Новим роком будьте здорові, щоб велися Вам бички і корови, щоб родили морква й буряки, гарбузи і огірки, картопля і капуста, щоб ваша дівка була тлуста!” Слово “тлуста” означає статна, дорідна. Господарі пригощають посівальників пирогами, окрайцем “Василя”, горіхами, цукерками, платять дрібні гроші.
     Солому від дідуха - святочного снопа - спалювали вранці на Новий рік у садку, бо вірили, що цей дим дуже корисний; він оберігає дерева від морозу та шкідників, а також захищає людей від хвороб. Тому всі члени родини стрибали через вогнище, а дітей переносили крізь дим на руках.
     «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка…» – ця пісенька прийшла до нас ще з тих далеких часів. Ластівки прилітають навесні і співаючи, радіють приходу нового року. З давніх-давен полюбилася ця пісенька українцям. І в інших країнах її також залюбки співають.