Мій батько, Третяк Тимофій Михайлович, родом з сусіднього селища Міського типу Томаківка. Моя матір, Третяк Євдокія Єфимівна, в дівоцтві - Лобода, родом з Полтавської, в той час, губернії. Батько, Тимофій Михайлович, працював деякий час в пожежній охороні, а пізніше і до виходу на пенсію, - вантажником на хлібозаводі і кочегаром в котельні ЦЗФ. Мама, Євдокія Юхимівна, дуже талановита жінка, працювала покрівельником. Разом з подругою і кумою, моєї хрещеною мамою, теж Дусею, крили дахи міських будинків залізними листами. Не жіноча професія, але після війни 1941-1945 років багато жінок працювало замість загиблих чоловіків. Крім мене, в нашій родині були ще мої старші сестра Лариса ( 1938 р.н.), та брат Станіслав ( 1942 р.н.).
Ще в дитячі роки я виявив потяг і здібності в музиці. Любив довго слухати пісні по радіо і на пластинках, часто імітував гру на баяні. Саме з пісень, з красиво і правильно складених в тексти слів, я впевнений, і проявилися мої здібності до поезії. Але перші мої проби писати вірші з'явилися в юнацькому віці. У 1971 році, по закінченню середньої школи, я був прийнятий в вокальний ансамбль «Эхо» при Палаці культури (керівник - Гарус Михайло Пантелійович) і вперше закохався в одну із співаючих в ансамблі дівчат, Тоню. Це і послужило поштовхом - з мене, як з рогу достатку, потоком ринули вірші. Правда, перше кохання було невдале, мене незабаром призвали на службу в армію, але писати вірші я вже не припиняв. Поки була надія, писав своїй коханій. А коли вона вийшла заміж, став писати і про армійську службу, і про природу, про людські взаємини. Деякі з моїх віршів були опублікуванні в газеті «Часовой Севера», яка виходила в Мурманському військовому окрузі. Після служби в армії повернувся додому, у своє рідне місто Марганець. Два літніх місяці працював музруком в піонерському таборі імені Валі Котика (я добре грав на баяні), а потім був запрошений на роботу в школу № 12, викладачем музики і співу. І одночасно грав і співав у ВІА « Гірник», який грав на танцювальних вечорах у парку імені М.Островського. І знову закохався (я за вдачею - влюбливий), знову писав вірші. І тексти до самодіяльних пісень для мого ансамблю.
Теми моїх віршів різноманітні. Про любов (їх більше за інших) і природу, про людські долі і почуття, філософські, політичні та романтичні. У процесі роботи на місцевому комбінаті з'явилися вірші до професійних свят, до 8-го березня - про жіночу долю і про жінок, до Нового року. Вони регулярно публікуються на сторінках місцевих газет « Шахтар Марганця» і «Горняцкий вестник». Так як я 25 років грав на весіллях, став писати і на цю тематику: тости у віршах, частівки і присвяти. Написав тексти і музику до «Гімну бібліотек» (для ЦМБ ім..М.Островського) і до «Гімну МПЛ» (Марганецького професійного ліцею). А також дві пісні про шахтарську працю до Дня металурга: «Шахтерский вальс» и «Всё в порядке». І пісню «Случайный прохожий» на слова місцевої поетеси Олени Сіромашенко. Всього пишу вірші вже 42 роки. Вони надруковані в книгах кращих міських поетів: «Город серебристых тополей», «Величальная Марганцу» и «Краю мій лелечий». Друкувався в літературному виданні марганецької місцевої поетичної студії «Боян» (нині – літературне об’єднання «Віра»), у всеукраїнському альманасі «Провінція».
 |
 |
