18 травня – День пам'яті жертв депортації кримськотатарського народу.

На світанку 18 травня 1944 року розпочалася депортація кримськотатарського народу з Криму. Радянська влада звинуватила весь народ у зраді та співпраці з нацистами і наказала виселити його з Кримського півострова. Майже за три доби з Криму вивезли близько 200 тисяч людей. В Україні та деяких інших країнах світу ці дії радянського режиму визнані геноцидом кримськотатарського народу.

Протягом 18-20 травня людей викидали з домівок і насильно вивозили у віддалені регіони СРСР без права повернення. О 3 годині ранку 18 травня співробітники НКВД, яких до цієї справи було залучено 32 тис, вдиралися в будинки, виділяли на збори від кількох хвилин до півгодини і зганяли людей. Протягом 2 днів кримських татар звозили машинами до залізничних станцій Бахчисарая, Джанкоя та Сімферополя, звідки ешелонами відправляли на схід. Для перевезення яких було використано 67 ешелонів. За ці дні депортовано понад 180 тис. кримських татар.

Формальною причиною депортації було звинувачення кримських татар у колабораціонізмі та нібито масовій співпраці з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни — цілий народ визнали «зрадниками Батьківщини». Серед іншого, радянський режим закидав татарам боротьбу з радянськими партизанами в період окупації Криму, сприяння вивезенню людей у Німеччину, співпрацю з нацистськими військами.

Більшість вивезених потрапили до Узбекистану та в сусідні з ним райони Казахстану і Таджикистану. Вони опинилися у так званих спецпоселеннях із жорстким комендантським режимом, які, швидше, нагадували трудові табори. Діти переселенців могли здобувати освіту російською або узбецькою мовами, але не кримськотатарською. До 1957 року були заборонені будь-які публікації цією мовою, а з Великої радянської енциклопедії видалили статтю про кримських татар. Цю національність також заборонили вказувати у паспорті. Заборона на повернення кримським татарам до Криму діяла аж до 1989 року.

Щонайменше 20% населення Криму складали кримські татари до початку депортації. За оцінками західних істориків, у 1940 році Кримська АРСР нараховувала близько 1,12 млн мешканців, з них щонайменше 218 тис. (19,4%) були кримськими татарами.

20−30 кг речей і продуктів на сім'ю вдавалося в середньому взяти з собою кримським татарам, яких депортували. Інше їхнє майно було конфісковане державою або дісталося мародерам.

Близько 190 тис. кримських татар було депортовано лише за перші три дні етнічної чистки. За тисячі кілометрів людей вивозили у закритих переповнених вагонах для худоби.

 «Подорож» тривала до кількох тижнів, у дорозі людям бракувало повітря, води та їжі. Незначну кількість кримських татар, які ще залишилися в Криму, виселили під час подальших депортацій вірменів, болгар і греків 27−28 червня 1944 року. Тих, хто намагався повернутися з місць спецпоселень, повторно виганяли за межі півострова до кінця 60-х років.

 Від 20% до 46% депортованих, за різними оцінками, померли або під час переселення, або у перші кілька років життя на засланні, до 1947 року. До цього часу загальна кількість депортованих кримських татар досягла 238 тис. В абсолютних цифрах це означає, що у так званих «спецпоселеннях» загинуло, за різними оцінками, від 40 тис. до 110 тис. людей, переселених з Криму. Навіть за офіційними даними, близько 8 тис. людей загинули лише за час тривалого перевезення в закритих вагонах. Надалі ж депортовані гинули від надважких умов життя, голоду і хвороб. Багатьом «спецпереселенцям» доводилося працювати по 11−12 годин на добу без вихідних, отримуючи до 200—400 грамів хліба на день. Залишившись майже без майна, депортовані були вимушені виживати в найгірших побутових умовах — подекуди навіть у землянках.

82,5% депортованих кримських татар виселили до Узбецької РСР. Ще близько 10,5% татар виселили на Урал і в Костромську область Росії, 4,7% - в Марійську АРСР, 2,3% - в Казахську РСР і Таджицьку РСР. 5 тисяч кримських татар відправили на примусові роботи у Московському вугільному тресті, 6 тис. — в табори фронтового резерву, ще близько 6 тис. — в табори ГУЛАГу.

З метою вшанування   пам’яті  жертв геноциду кримськотатарського народу у  центральній міській  бібліотеці оформлена  книжкова  виставка  « Депортація кримськотатарського народу ».

До 20 років таборів і примусових робіт загрожувало кримським татарам за спробу втечі - відповідно до указу президія Верховної Ради СРСР від 28 листопада 1948 року. Цей документ також встановлював довічний термін виселення. Його було скасовано лише після смерті Сталіна, в липні 1954 року.

Лише через 12 років після депортації кримські татари були звільнені зі спецпоселень, однак без права повернення на батьківщину і без повернення конфіскованого майна (відповідно до указу президії Верховної Ради СРСР від 28 квітня 1956 року).

У 1974 році заборону на повернення кримських татар до Криму було офіційно знято, але де-факто чиновники забороняли їм переселятися назад на півострів аж до 1989 року.