25 лютого 1871 року в Новоград-Волинському народилася Лариса Косач, яка увійшла в історію під псевдонімом Леся Українка. Саме вона стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня. 

Чи була Леся Українка «слабосилою, хворою дівчиною» та «другом пролетарів», як ставилася до Маркса, чи була атеїсткою, які мала стосунки із Ольгою Кобилянською, чому називала російське підданство «національним нещастям» та як боролася із російським імперським колоніалізмом? Ці питання обговорили в бібліотеці під час бесіди "Душею щира Українка", яку провела бібліотерка читального залу ЦМБ В.В.Фіалковська для учнів Марганецького професійного ліцею та школи №11.

Сучасники дорікали Лесі Українці, що та писала багато драм на раньохристиянські та античні теми, і вимагали більше творів про українську історію. Але насправді, коли Леся Українка писала про Грецію, завойовану Римом, то під Грецією мала на увазі Україну, а в драмі «Вавилонський полон» говорила про поневолений український народ, який мусить пройти випробування й вистояти. Леся Українка брала історичне тло, але говорила про свій час.

Письменниці було часто нестерпно повертатися із поїздок Європою в Російську імперію, в «се тюремне життя». Через цензурний та жандармський нагляд Лариса Косач навіть думала зректися російського громадянства й отримати австрійське: «Готова б хоч в абіссінське (Ефіопська імперія ‒ ред) горожанство перейти, аби не бути російською підданою, бо підданства того зовсім не вважаю ні за яку національну ознаку (скоріше за національне нещастя»). Леся Українка писала, що Відень був так само чужий їй, як і Петербург. Громадянство вона так ніколи і не змінила.

Лікуючись та подорожуючи, Леся Українка побувала у багатьох європейських столицях. Наприклад у Відні разом із мамою вона любила за обідом випити пива та почитати німецькі газети, а ввечері відвідати опери Вагнера чи Верді.

А у Берліні Леся Українка скуповувалася у модних бутіках та відвідувала вистави популярного тоді драматурга Гауптмана. Вона носила металевий апарат на хворій нозі, тому багато гуляти німецькою столицею не могла. Тому перетворила свою лікарняна палату на бібліотеку, скупивши безліч літературних новинок: «я й так вже голову сушу над тим, що мені робити з сею всею літературою.

Просунуту європейську інтелектуалку, яка знала 10 мов, читала іноземні дисертації, вивчала в оригіналі давні літературні пам’ятки та відкидала культурну «місію» Росії, в радянський час перетворили на «народну борчиню» та «друга пролетарів».

Письменниця виразно розділяла віру, релігію і церкву як інституцію. Вона критично ставилася до православ’я, яке в Російській імперії було одним із стовпів самодержавства. Для неї було чужим сприймати священника, як посередника між Богом, державою і людьми.

Лариса Косач відмовлялася вінчатися перш за все тому, що не хотіла чути в церкві те знамените: «Да убоится жена мужа своего». 

В останні роки життя очі Лесі змінили свій колір. Вони з темно-сірих стали насичено-блакитними, наче неземними. Це дуже дивувало знайомих поетеси. Про цей маловідомий факт згадує у листах її мати Олена Пчілка та у своїх спогадах Лесина сестра Ісидора Косач-Борисова.

В останні роки Леся Українка переважно лежала та не виходила з дому. Їй важко було навіть розчесати волосся. Вона втратила одинадцять кілограмів та доживала у злиднях. Через нестачу грошей, чоловік навіть продавав домашні речі, щоб відбитися від кредиторів.

Влітку 1913 року письменницю перевезли у відносно прохолодне, гірське селище Сурамі. До неї приїхала мати та наймолодша сестра Ізидора. Вона згадувала, що Леся майже нічого не могла їсти. Їй смакувало тільки морозиво з ожини.

Запрошуємо завітати до бібліотеки, ознайомитися з матеріалами виставки та дізнатися більше про непересічну постать української поетеси Лесі Українки!

В Україні видали 14-томник з усіма творами і листами Лесі Українки (https://life.liga.net/istoriyi/news/14-tomnik-so-vsemi-proizvedeniyami-i-pismami-lesi-ukrainki-vylojili-onlayn). Драматичні твори письменниці, її колекція народної творчості, а також особисті листи, які входять до її літературної спадщини вийшли друком в Типографії "Від А до Я". Всього виготовили 1 500 комплектів книги. Їх передадуть в бібліотеки, заклади вищої освіти, в наукові центри та музеї в Україні та закордонні дипломатичні представництва для популяризації творчості Лесі Українки. Електронні версії каталогу опублікував Український інститут книги.

За посиланнями до кожного можна переглянути зміст і прочитати досі не вивчені твори:

Том 1. Драматичні твори (1896-1906)

Том 2. Драматичні твори (1907-1908)

Том 3. Драматичні твори (1909-1911)

Том 4. Драматичні твори (1912-1913)

Том 5. Поетичні твори. Ліро-епічні твори

Том 6. Художня проза

Том 7. Літературно-критичні та публіцистичні статті

Том 8. Переклади: поезія, проза, драма, публіцистика та інше

Том 9. Записи народної творчості. Пісні, записані з голосу Лесі Українки

Том 10. "Стародавня історія східних народів". Конспекти. Виписки з книг. Нотатки та інше

Том 11. Листи (1876–1897)

Том 12. Листи (1898–1901)

Том 13. Листи (1902–1906)

Том 14. Листи (1907–1913).

Книгу готували 30 фахівців, знавців творчості Лесі України. Головним центром підготовки став Волинський національний університет імені Лесі Українки. До роботи залучили також науковці з Львова, Чернівців, Рівного, Житомира, Острога та Києва. Відтак, було створено 14 команд науковців, які впорядковували тексти, аналізували варіанти та першодруки. До того ж, команди працювали над коментарями, примітками, передмовами та ілюстраціями.

Колектив Марганецької центральної міської бібліотеки та всі читачі дуже раді виходу в світ цього потрібного видання. Ми вітаємо та щиро дякуємо Українському інституту книгу за випуск цього видання, а також всім причетним до його створення. Маємо надію, що наша бібліотека також матиме у своєму фонді таке унікальне видання - 14-томник з усіма творами і листами Лесі Українки.