19 березня 2026  року свій 96 -й день народження відзначає  визначна постать української літератури — Ліна Костенко.

Поетеса, прозаїк, есеїстка та символ національної культурної ідентичності, вона продовжує надихати покоління українців своєю творчістю, мудрістю та життєвою позицією.

Ліна Костенко народилась у Київській області, у місті Ржищів. Її батьки – Василь та Зінаїда – були вчителями. У 1936 році родина поетеси переїхала до Києва.

Ліна Костенко вважається однією з перших і найпримітніших серед молодих українських поетів, що виступили на межі 1950—1960-х років – період так званих “шістдесятників”, які створили новітні стилі в українській літературі.

 Ліна Костенко вважається символом незламності та відродження української культури. Її твори, наповнені патріотизмом, любов’ю до рідної землі та глибоким філософським змістом, зіграли важливу роль у формуванні сучасної української національної ідентичності. Ліну Костенко також називають “залізною леді української поезії”.

У 1957 році вийшла збірка віршів Костенко “Проміння землі”, а у 1958 – “Вітрила” – які одразу викликали цікавість у читачів, а її збірка 1961 року “Мандрівки серця” закріпили успіх поетеси.

На початку 1960-х брала участь у літературних вечорах київського Клубу творчої молоді.

Однак вже з 1961 року Костенко почали критикувати за “аполітичність” і, як наслідок, знімають з плану знімання фільму “Дорогою вітрів”, за сценарієм письменниці.

8 квітня 1963 року на ідеологічній нараді секретар  з ідеології Андрія Скаба заявив: “Формалістичні викрутаси зі словом неминуче призводять до викривлення і затемнення ідейно-художнього змісту твору. А що справа саме така, свідчать деякі твори молодих поетів Миколи Вінграновського, Івана Драча, Л. Костенко”. Це був сигнал до погрому покоління шістдесятників.

Того ж 1963 року з друку знімають збірку Костенко “Зоряний інтеграл” та книгу “Княжа гора”.

У 1965 році Костенко підписала лист-протест проти арештів української інтелігенції. У 1968 написала листи на захист В’ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього в газеті “Літературна Україна”. Після цього ім’я Ліни Костенко радянська преса довгі роки не згадувала. Мисткиня працювала “в шухляду”.

У 1973 потрапила до “чорних списків”, секретаря   з ідеології Валентина Маланчука.

Лише 1977 року, після відходу Маланчука, вийшла збірка віршів “Над берегами вічної ріки”, а 1979-го, за спеціальною постановою Президії СПУ, — історичний роман у віршах “Маруся Чурай”, що пролежав 6 років. За нього поетеса 1987 року удостоєна Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка.

Костенко також написала збірки поезій “Неповторність” (1980) і “Сад нетанучих скульптур” (1987), збірка віршів для дітей “Бузиновий цар” (1987).

У 2010 році вийшов перший роман Ліни Костенко – “Записки українського самашедшого”, який викликав чималий ажіотаж.

З нагоди  поважної    дати у центральній міській бібліотеці була підготовлена книжкова виставка  « Поезіє!  Ти – пісня для душі…» , а в бібліотеці - філії №1  відкритий перегляд літератури  « Видатна поетеса сучасності, непересічна особистість – совість нації».   Виставки  не лише знайомлять  відвідувачів із творчим доробком поетеси, але й занурюють  у її відомі поетичні збірки, прозові твори, цитати та ілюстрації, що підкреслюють масштаб її таланту та внесок у розвиток української культури.

 Серед нагород Ліни Костенко:

• Шевченківська премія (1987) – одна з найпрестижніших відзнак в Україні, вручена їй за збірку поезій “Сад нетанучих скульптур”. Ця нагорода є визнанням її вагомого внеску в розвиток української літератури.
• Орден княгині Ольги III ступеня (1999), II ступеня (2009) – державна нагорода, що вручається за визначні особисті заслуги жінок у різних сферах діяльності.
• Премія імені Лесі Українки від Міжнародного фонду Лесі Українки, що є визнанням її літературного генія та вкладу у розвиток української культури.
• Звання Герой України з присвоєнням ордена Держави (2020) – найвища державна нагорода України, якою відзначаються особливі заслуги перед державою і народом.
• Влітку 2022 року посол Франції в Україні Етьєн де Понсен нагородив Ліну Костенко орденом Почесного легіону в Києві. Тоді вона присвятила цю нагороду всім українським воїнам зі словами: “Вони — наш найпотужніший легіон”.
• У травні 2024 року мер Києва Віталій Кличко нагородив Ліну Костенко званням “Почесний громадянин Києва”.

У 1967 році кандидатуру поетеси висували на отримання Нобелівської премії — у списку з 70 авторів також були прізвища Павла Тичини та Івана Драча.

З початку 90-х років Ліна Костенко — постійна учасниця наукових експедицій до Чорнобиля, якими керував  Ростислав Омеляшко.

Цитати з віршів та книг Ліни Костенко:

Все одно за владу буде соромно, за будь-яку владу час від часу буває соромно. А от за Україну соромно вже не буде, і моє місце серед цих людей. (“Записки українського самашедшого”)

Кохай! Бо час тебе не жде. Він забирає твої дні і ночі. Кохай допоки тіло спрагле й молоде. Бо в старості кохають тільки очі. (“Кохай!”)

А й правда, крилатим ґрунту не треба. Землі немає, то буде небо. Немає поля, то буде воля. Немає пари, то будуть хмари… (“Крила”)

І все на світі треба пережити, і кожен фініш — це, по суті, старт, і наперед не треба ворожити, і за минулим плакати не варт…

(“І все на світі треба пережити”).