КЗК «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія» ініціює проведення в 2020 році регіональної кампанії «Іван Сокульський: душа, осяяна світлом» в рамках ознайомлення з творчістю нашого земляка.
Марганецькою центральною міською бібліотекою запланований ряд заходів що до привернення уваги та формування інтересу до творчої спадщини українського поета, правозахисника, громадського діяча, одного із перших шістдесятників, які стали на захист української духовності і культури.
Пропонуємо вам перше знайомство з цією непересічною людиною.
 Іван Сокульський — патріот, один з лицарів незалежності України, поет, головний редактор самвидавного літературно-мистецького та громадсько-політичного альманаху «Пороги», що виходив головно за його діяльною ініціативою у Дніпропетровську (Січеславі) у 1988–90 рр., глибоко віруючій людина, в’язень совісті, ім’я якого стало символом мужності і свободи.
Народився Іван Сокульський посеред війни – у червні 1942 на хуторі Червоноярському, серед степу, поблизу Ненаситецького порогу на Дніпропетровщині. Він так любив «своє», що не міг довго не бачити Дніпра, не ловити оком, як невпинно несе велика ріка свої води до моря, він так любив Дніпро, що не міг без нього жити, а 12 років провів у радянських концтаборах Мордовії.
У сімейному архіві Сокульських зберігається акт, датований березнем 2000 року, про повернення особистих речей, вилучених співробітниками КДБ при обшуку та арешті Івана Сокульського (у квітні 1980 року). Серед 133 найменувань, під номером 27 значаться 16 сторінок чернеток автобіографії І.Сокульського, написаної в Дніпропетровському слідчому ізоляторі. Цитуємо один із фрагментів «Народився в степовому хуторі лівого берега Дніпра 1940 року. Батька свого Григорія знаю лише зі слів матері та фотографії тих часів. А був він людиною незборимо веселої, заповзятливої вдачі і найбільше, що любив, — це співати. Посадив молодий садок, та доглядати його не судилось — почалась війна. Двадцятитрьохлітнім запам’ятала його мати, таким же молодим уявляю його і я…».
Мати поета, Надія Іванівна, працювала дояркою в колгоспі, мала найвищі в районі надої молока, нагороджена орденом «Знак Пошани», її портрети друкували районні та обласні газети, але доля цієї великої трудівниці виявилася трагічною.
У 1962–1964 навчався на філологічному факультеті Львівського університету, пізніше — у Дніпропетровському університеті. Діяльний учасник Львівського та співзасновник Дніпропетровського клубів творчої молоді.
У 1966 «за написання націоналістичних віршів» виключений з комсомолу і відрахований з університету. Працював пожежником, бібліотекарем, кореспондентом газети «Енергетик», матросом річкового пароплавства. Контактував з дисидентськими колами у Києві та Львові, поширював самвидав.
 У 1968 виступив одним з авторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам’яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор». Навесні 1969 «Лист» передала радіостанція «Свобода», опублікували зарубіжні засоби масової інформації.
Як зазначає дослідниця Світлана Мартинова, вперше в романі «Собор» Олесь Гончар піднімав тему не тільки екології навколишнього середовища, а й екології людської душі. Роман було заборонено, а його наклад – «пущено під ніж».
Тоді молоді інтелігенти Дніпра й пишуть свого «Листа…». На шести друкованих аркушах звертаються до почуття совісті й обов’язку керівників УРСР, зокрема Щербицького, вимагають з’ясувати ситуацію щодо «Собору», пишуть про українські школи, які закривались, про руйнацію церков на Дніпропетровщині, наводять конкретні приклади переслідування інтелігенції.
Сокульського, як одного з авторів, заарештовують і засуджують до 4,5 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Це ув’язнення стало для Івана Сокульського переломним моментом життя, порогом, перейшовши який «шляху назад не було». Повернувшись з ув’язнення, він вступає до Української Гельсінської спілки, основою діяльності якої було домагання дотримування прав і свобод людини, записаних в Радянській Конституції. У березні 1980 року його помешкання обшукують, вилучають вірші і знову заарештовують.
Цього разу обласний суд засуджує його за статтею «антирадянська пропаганда й агітація» і визначив покарання до 15 років позбавлення волі як для «особливо небезпечного злочинця».
«Як тоді говорили про таких людей, як Сокульський, їх не засудили – їх украли. От сьогодні він ходив вулицями, а завтра його нема. І друзі Сокульського, які хотіли з ним побачитись, не знали, де він подівся. А його, виявляється, засуджують до 10 років ув’язнення і 5 років заслання. Це найбільший термін, який давали особливо небезпечним державним злочинцям», – розповідає науковець.
 З ув’язнення Іван Сокульський повернувся у 1989 року. Це сталось після протестів світової спільноти та після голодування, яке оголосили дружини політв’язнів, зокрема і Орина Сокульська.
Сокульський на волі стає членом Української республіканської партії та активістом «Просвіти», бере участь в акціях на підтримку українського в Україні. «Тривалий час ми про нього знали лише як про борця, правозахисника, багаторічного в’язня. Оця його героїчна біографія стояла на заваді розуміння його як творчої особистості.
Підірване таборами здоров’я не дозволило творити далі. Іван Сокульський помер на 52-му році життя. На 40-й день після смерті прийшла посвідка про реабілітацію, підписана ще за його життя, і побачила світ його перша книжка «Владар каменю».
22.06.1992 Іван Григорович Сокульський помер, похований у м. Придніпровське.
Посмертно вийшли книги віршів С. "Владар каменю", "Означення волi", які підготувала до друку вдова Орися, двотомник листів видала дочка Марія. Іван Сокульський в 1995 році посмертно прийнятий у Спілку письменників України, у листопаді 2006 нагороджений орденом «За мужність» І ступеня; лютий 2010 – орденом Свободи. З 2016 р. одна з вулиць міста Дніпро є вулиця Івана Сокульського.
Інформацію для опублікування підготувала
провідний бібліотекар ЦМБ Мархасіна Т.Ф. | 
