21 серпня свій день народження відзначає Олександр Рубан.

ОЛЕКСАНДР РУБАН: ДОРОГОВКАЗ В ЖИТТІ – ЛЮБОВ ДО УКРАЇНИ

Олександр Федорович Рубан – вчитель-методист, ініціатор та засновник історичного музею в Добронадіївській школі, автор трьох поетичних збірок та історичного нарису, краєзнавець та дослідник історичного минулого регіону сіл Іллінка (Грушівка), Добра Надія (Яковлєво), Новокиївка (Царська милість), один з ініціаторів проведення щорічного міжрегіонального етнофестивалю обрядів і оберегів «Пасіка Сірка», нагороджений в 2018 році відзнакою Дніпропетровської обласної ради – нагрудним знаком «За розвиток духовності».

І в провінції можна бути майстром

Чомусь прийнято вважати, що маститі літератори повинні жити й творити саме у великих містах. Хоча якщо згадати видатних особистостей, то найгеніальніші самородки, що створили світові шедеври,  – вихідці із села.

Такою непересічною людиною пишається село Добра Надія Марганецької територіальної громади Нікопольського району Дніпропетровської області. Це Олександр Федорович Рубан. Всі його знають як людину з особливою харизмою, проникливим розумом та світосприйняттям, що має твердий сформований характер і душу, віддану служінню людям та Україні.

Народився Олександр Федорович 21 серпня 1948 року в селі Троковичі  Черняхівського району на Житомирщині в сім’ї вчителів. Вже з дитинства окреслив для себе вчительську стежку, тому успішно вступив до філологічного факультету Харківського університету ім. Горького. Після його закінчення був направлений вчителювати на Дніпропетровщину в село Добра Надія. Так разом із дружиною Аллою Тимофіївною, яка теж за фахом вчитель, молоде подружжя стало вчителювати в сільській школі, якій віддали багато років. Олександр Федорович викладав українську мову й літературу. Та це була не просто робота вчителя, яка обмежувалася проведенням уроків.

Разом із колегами зробив усе, щоб на початку дев’яностих кабінети філології, народознавства, історії та школа в цілому позбулися будь-яких ознак і впливу тоталітарної системи, несли інформацію про Україну, її незалежність, минуле й майбутнє народу. За це україножерські найманці підпалили школу. Але вона повстала з попелу, а її вчителі продовжили виховувати патріотів України.

О.Ф.Рубан завжди дбав про добробут школи, про впровадження інноваційних методик та практик навчання та виховання. А головне – в кожному учні намагався виховати свідомого українця, гідну особистість, людину розумну та свідому.

І сьогодні, знаходячись на заслуженому відпочинку, він не перестає опікуватися справами школи. Він завжди почесний гість на шкільних святах. До нього як до високопрофесійного вчителя звертають учні за індивідуальними заняттями. А він не може відмовити їм у бажанні вивчати та вдосконалювати рідну українську мову – найспівучішу та наймелодійнішу в світі.

Музей неймовірних знахідок

Олександр Федорович зумів розгледіти в селі Добра Надія справжню культурну та історичну перлину області. Тому багато працював в школі над збереженням та відродженням історичної й культурної спадщини. За ініціативи О.Ф.Рубана в 1987 році у школі було офіційно зареєстровано краєзнавчий музей. Олександр Федорович став його головним збирачем і духовним охоронцем. Пан Олександр за фахом – викладач української мови та літератури, тож музейна справа спочатку була для нього новацією. Як справжній патріот рідної землі й талановита творча людина, Олександр Федорович серйозно поставився до роботи: не лише конструктивно заходився облаштовувати приміщення музею, але й ретельно збирати старовинні матеріали. Музей ніби дихає історією й тісно пов’язаний з долею тутешніх сіл.

Значна частина експонатів – із берегів Каховського водосховища, що в радянські часи поглинуло чимало місцевих сіл та старовинних січових земель, а також знищило територію унікального природного масиву річкових плавнів – Великого Лугу Запорозького. Та води поступово повертають захоплене: вимивають на берег унікальні речі! Ними й багатий музей. Серед них: давні грецькі амфори, старовинні речі вжитку, зустрічаються й рештки давніх, уже скам’янілих, тварин. Чимало артефактів – і з доскіфських часів. Є тут і горщик, що зліплений без гончарного круга, датований серединою ІІ тисячоліття до Різдва Христового. Ця знахідка — із поховання в урочищі Калита біля с.Іллінка (стара назва Грушівка). Цікаво, що в цьому горщику, який тримав у руках небіжчик, —  збереглися кістки осетрових риб. Бо раніше в річках та озерах Великого Лугу Запорозького водилися осетри, а також велетенські білуги, севрюги, стерляді та багато іншої цінної риби. В розділі «Побут» можна побачити речі, що знайдено на рештках маєтку поміщика Яковлєва та поміщиці Шишкіної, котрі мешкали в дореволюційні часи на цих землях. Серед експонатів закладу – чимало документів, старих монет, банкнот. На стендах – світлини. Наприклад, фото кінця XIX століття з маєтку пана Яковлєва. Дивишся – й ніби повертаєшся у ті часи.

Чимало інформації в музеї міститься й про легендарних людей краю. Серед них – кошовий отаман Іван Сірко, який доживав віку у сусідньому з Доброю Надією селі  Грушівка. «Там була пасіка отамана. Й досі зберігся куток, де він мешкав. На цих землях Сірко звів церкву. Кажуть, її відвідав під час подорожі Україною Тарас Шевченко. А в 1880 році сюди приїздив художник Ілля Рєпін разом із своїм учнем В.Сєровим, щоб написати картину «Церква в Грушівці», яка зараз зберігається в музеї в Санкт-Петербурзі», – розповідає Олександр Федорович.

Розвиток музею став важливим напрямків в патріотичному вихованні учнів школи с. Добра Надія. Діти люблять відвідувати музей, активно допомагають у краєзнавчих дослідженнях, захоплюються історією не менше дорослих. Зокрема, на згадку про Івана Сірка учень 11-го класу виліпив його скульптуру. Нині вона — частина музейної експозиції. Є й чудові макети козацької Січі, запорозької чайки. Неподалік скульптури отамана розташувалися козацькі цимбали. Цей експонат особливий: створений уже в наші часи – цимбали виготовили разом учителі та учні.

До музею на екскурсії стали приїжджати звідусіль всі ті, хто цікавився історією рідного краю та козаччини. Так вперше до музею потрапив член Спілки художників України, виходець із села Грушівка Боровик Микола Іванович. Він подарував шкільному музею більше десяти художніх полотен, серед яких і зображення кам’яної церкви Архистратига Михаїла, виконане з невеличкої фотографії, яка зберігалася у його племінниці. А коли директор музею Рубан О.Ф. поскаржився, що йому бракує фахівця, щоб дати наукові назви експонатам та визначити їхній вік, Микола Іванович привіз наступного разу першого директора Державного історико-культурного заповідника історії запорозького козацтва на острові Хортиця Арнольда Леонідовича Сокульського, який допоміг систематизувати експонати музею від дохристиянських часів до козаччини включно. Він тиждень описував експонати музею та визначав їхній вік. Виявилося, що деякі речі датуються II-III тисячоліттями до Різдва Христового. Згодом до зустрічей в музеї долучився марганецький поет і патріот рідного краю Анатолій Антоненко. Так була створена ініціативна група по «музеєфікації Пенатів кошового отамана Івана Сірка» (назву запропонував Арнольд Сокульський).

Шкільні краєзнавці  дослідили, де знаходилася  старовинна козацька церква у Грушівці. На тому місці ентузіасти на чолі з Олександром Федоровичем разом із школярами встановили  камінь із табличкою: «На цьому святому місці стояв величний храм Архістратига Михайла. Камінь встановлено на честь 225-річчя з дня освячення місця під храм. Святий Архістратиже Божий Михайле, моли Бога о Нас».

На Всесвітньому конгресі українців Микола Боровик, відомий художник, виходець із сусіднього села Грушівка (сучасна назва – Іллінка), та вище згаданий Арнольд Сокульський внесли питання щодо відродження даної козацької святині. Разом із однодумцями Олександр Федорович мріє про появу туристичної стежини, до якої буде залучений і давній козацький храм, зведений за легендарного отамана Івана Сірка, шкільний музей, зимівник козацького отамана Івана Сірка тощо. Це неабияк сприятиме розвитку місцевих земель та популяризації української культури. Бо ж козацька слава має відродитись!

«Пасіка Сірка»

На шляху популяризації козацького минулого, зокрема, збереження пам’яті про видатного козацького отамана Івана Сірка в 2018 та 2019 роках в селі Іллінка (колишня Грушівка) було проведено міжрегіональний етнофестиваль обрядів і оберегів «Пасіка Сірка». Бо саме тут знаходився зимівник (маєток) видатного полководця, кошового отамана Війська Запорозького низового Івана Сірка. Тут, на пасіці, 1680 року й помер Іван Дмитрович. І досі люди переповідають про перебування Івана Сірка в цих місцях та згадують урочище Сірківка, яке, на жаль, затоплено водами Каховського водосховища. Діяльність кошового отамана не має аналогів у історії військового мистецтва, а для дітей та молоді він є одним із основних українських виховних ідеалів.

Олександр Федорович Рубан разом із членом Національної спілки художників України Миколою Боровиком були авторами ідеї проведення цього масштабного знакового заходу та активно долучився до його організації. Підтримала їх тодішня голова Томаківської районної ради Наталя Скрипченко. О.Ф.Рубан та М.І.Боровик багато років проводили краєзнавчу роботу, результати якої допомогли започаткувати таке дійство. Минуло декілька місяців напруженої організаційної роботи, і на мальовничу галявину поблизу села Іллінка (Грушівка), неподалік залишків церкви Архістратига Михаїла з’їхалися десятки творчих колективів зі всієї Дніпропетровської області і не тільки. Такого вибуху емоцій і патріотизму село давно не знало, мабуть, ще з часів козаччини. Обидва краєзнавці О.Ф.Рубан та М.І.Боровик були відзначені нагрудними відзнаками голови Дніпропетровської обласної ради.

В квітні 2021 року фестиваль отримав європейську відзнаку EFFE «Європа для фестивалів – фестивалі для Європи» і був відзначений за підсумками роботи Європейського фестивального салону, який проводився 26 вересня у центрі мистецтв BOZAR у м. Брюссель, як креативна несподіванка із великим потенціалом для майбутнього розвитку.

Літературна творчість

Як поет, ще навчаючись в університеті, Олександр Рубан дебютував у студентській газеті «Харківський університет» у 1968 році. Друкувався у міській і обласній пресі. Добірки віршів були вміщені на сторінках харківських газет «Ленінська зміна», «Соціалістична Харківщина», «Вечірній Харків», дніпропетровських – «Радянське життя», «Прапор юності», запорізькій газеті «Запорізька Січ», в республіканських – газеті «Освіта України», журналі «Дивослово». Вірші О. Рубана були надруковані в антології учительської поезії «Самоцвіти» в 1996 році.

В 2003 році вийшла перша збірка віршів О.Ф.Рубана «Із книги життя», а в 2007 році з’явилась збірка «Пісні і школа», в якій зібрані авторські пісні переважно на шкільну тематику. Збірка тостів «Будьмо!» відкрила ще одну грань творчого таланту Олександра Федоровича.

Подружжя Олександр Федорович та Алла Тимофіївна народило та виховало двох дітей, які увібрали в себе філологічний хист. Донька Наталя теж обрала вчительську стежку викладача української мови та літератури. А син Сергій – хоча за фахом юрист – але він досить відомий як талановитий поет та прозаїк. Він – автор поетичної збірки «Відчути душею», дитячої книжки-розмальовки «Зимова казка» та роману «Коли боги мовчать». Деякі його вірші так полюбилися читачам, що стали піснями. Батько для Сергія завжди перший читач, порадник і суворий критик його творчості.

Член Національної спілки письменників України, лауреат Всеукраїнської літературної премії імені Степана Руданського Пилип Юрик про поетичну творчість Олександра Рубана:

«Хоча Олександр Федорович не має в своєму доробку десятки чи сотні книг, але це твори високого ґатунку.

Уже в перших його творах проглядається оригінальна метафоричність та образність. Мужчина в нього – камінь, вирізьблений мужності красою. Рідна мова – співуча кобза, а місяць – надкушений житнього хліба кусок. Земля виходить на криваву орбіту, а сонце віддало золотий пернач темній ночі.

А крізь рвані дірки

Голубої киреї

Чорним тілом безсмертя

Здригається всесвіт.

“Поезія – це завжди неповторність”, – писала Ліна Костенко. В Олександра Рубана кожен вірш неповторний, вражає філософією поезії:

На землі кожен день,

Кожен час, навіть мить

Ходить смерть сліпим музикантом.

Каїн водить її

Вже десятки віків,

І співають вони переможним дискантом.

Щодо розміру віршів, то всі вони досить різноманітні – від пісенно-класичних до верлібру. І хоча пісні він виділив у окремий розділ, є такі поезії, що самі просяться на музику:

Посріблились угорі

Нитки білі.

За червоні димарі

Сонце сіло

                                         («Вечір»)

Або:

Я брів через життя лани,

Вдихав п’янкі ранкові роси.

А ти весняні снила сни,

Хоч навкруги була вже осінь.

Досить цікавою в Олександра є його поетична публіцистика. Маю на увазі вірші “Ми – українці” та “Неювілейне”. Зараз можна часто зустріти самобичування в цьому жанрі. Про те, які ми, українці, недолугі, ниці, що нам не може бути прощення. Почитаєш і думаєш: це написане для того, щоб українці швидше зреклися правічної культури, традицій і звичаїв, щоб соромилися сказати, що вони – представники своєї нації. Олександр із першого ж рядка пише слова, після яких хочеться підняти високо голову:

Ми – українці, корінь слов’янський, не гілка,

Що б не твердили манкурти і давні й нові,

Всім про це скаже дзвінка калинова сопілка,

Потяг до волі, що не умирає в крові.

Така поезія цементує націю, єднає її навколо національної ідеї, закликає кожного жити в ім’я України, окрилює читача гордістю за минуле нашого народу.

Гірким, але справедливим є вірш “Неювілейне”. Не секрет, що наразі у вчителів – жебрацька зарплата. Уже через це “нові українці” дивляться на педагога звисока, хоча, якщо розібратися, нігтя його не варті. Тому й звучать із болем у серці слова поета про те, що саме вчитель творить майбутнє держави. Але й зі школи він не знімає вини:

Оцей хлопчина, що горілку хилить,

І дівчина, що на панель пішла…

Це ми йому щось недопояснили,

Це в нас вона чогось недовзяла.

На високому професійному рівні написані сатиричні та гумористичні твори Олександра Рубана. Це – “Гімн УПС”, “Новорічна колискова для уряду…” та “Відкритий лист до ЦВК від цнотливого Панька”. Нелегкі будні сільського вчителя зі злиденною зарплатою, іноземні фільми-бойовики та порнографічні – головні об’єкти його сатиричного пера.

Як бачимо, й у селі живучи, можна творити талановиті вірші чи прозу. Олександр Рубан доводить це своїми творами.»

Історичний нарис «Край козацької звитяги і надії»

В 2021 році побачив світ історичний нарис О.Ф.Рубана «Край козацької звитяги і надії», що є цінним та унікальним в своєму роді виданням.

В написанні та виданні книги взяла участь Н.М.Скрипченко, голова Томаківської районної ради, кандидат наук з державного управління, організатор щорічного міжрегіонального етнофестивалю обрядів і оберегів «Пасіка Сірка». Матеріали книги проілюстровані картинами М.І.Боровика, відомого художника, члена Національної спілки художників України, нагородженого в 2018 році відзнакою Дніпропетровської обласної ради – нагрудним знаком «За розвиток духовності».

Головна  цінність книги в тому, що нарешті в одному виданні зібрано всю інформацію стосовно козацького героїчного минулого наших земель, починаючи від запорозького козацтва та до сучасних зберігачів традицій та культури, яких об’єднує та популяризує щорічний міжрегіональний етнофестиваль обрядів та оберегів «Пасіка Сірка». Сам автор книги Олександр Рубан зазначає, що ця книга адресована, в першу чергу, місцевим жителям сіл Іллінка, Добра Надія, Новокиївка, які мають знати свою історію, гордитися нею і дбати про її продовження. Адже живучи на територіях, де колись розгортали свою діяльність славетні запорозькі козаки, де був легендарний непереможний кошовий отаман Іван Сірко, що тримав кілька десятиліть в страху турків і татарів, де знаходився унікальний природний масив річкових плавнів Великий Луг Запорозький, варто вивчати і досліджувати історичне минуле наших пращурів, черпати енергію натхнення зі своїх історичних коренів, відроджувати багату культуру та природу нашої місцевості, та, можливо, представити свою національну ідентичність на світовій культурно-історичній арені.

Тексти книги прикрасили репродукції неймовірних картин Миколи Боровика. Микола Іванович – виходець із села Грушівка, тому цей край для нього по-особливому цінний та привабливий. Він щиро переймається збереженням та популяризацією історію свого краю. І тому, як справжній геній пензля, з усією майстерністю переніс всю свою любов, вболівання та сподівання на полотно.

На сьогодні нарис «Край козацької звитяги і надії» – це єдине друковане видання, в якому зібрано авторитетні відомості про непересічне історичне минуле місцевості козацького села Грушівка Марганецької територіальної громади, а також накреслені плани щодо відродження славної історії Великого Лугу, його духовних скарбниць, в тому числі і через підтримку щорічного етнофестивалю «Пасіка Сірка».

Презентувати книгу «Край козацької звитяги і надії» Олександр Рубан та Микола Боровик завітали до міського голови Марганця Геннадія Боровика. Вони подарували йому видання історичного нарису та запропонували встановити в селі Іллінка, в місцевості, де віднайшов останній спочинок Іван Сірко, пам’ятник цій найвидатнішій постаті запорозького козацтва. Урочисте відкриття пам’ятника могло б відбутися під час щорічного етнофестивалю «Пасіка Сірка». Їх ідея знайшла відгук у влади, і зараз ведеться робота по створенню цієї пам’ятки.

До речі, зараз Олександр Федорович разом із сином Сергієм плідно працюють над виданням спільної книги. До поетичної збірки увійдуть притчі та тости. Планується презентувати книгу під час проведення міжрегіонального етнофестивалю обрядів і оберегів «Пасіка Сірка».

Любов до України тече в жилах Олександра Федоровича та живить його душу. Вона надає йому сил та наснаги складати вірші, турбуватися про освіту і навчання підростаючого покоління села Добра Надія, а також дбати про збереження та примноження історично-культурної спадщини регіону.

Напередодні 30-ї річниці Незалежності України Олександр Рубан відзначає свій день народження. Тож в ці серпневі дні 2021 року в родині Рубанів багато важливих свят – день народження гідного українця, невтомного трудівника на ниві духовного та культурного збагачення держави Олександра Федоровича та день народження на карті світу незалежної країни з надзвичайними природними багатствами та яскравою, самобутньою культурою – України.

Підготувала Ольга Забенько