Нещодавно від нас пішли дві відомі талановиті марганецькі поетеси Алла Андріївна Кисла та Лариса Григорівна Гончарова.

24 листопада 2014 року вранці покинули цей світ А.А.Кисла, а ввечері не стало Л.Г.Гончарової. Багато років вони творили і співпрацювали разом. Разом і пішли в інше життя.

Впродовж багатьох років ці жінки сповнювали своєю творчістю літературний доробок міста Марганця. Вони були постійними читачками центральної міської бібліотеки ім.М.Островського і постійними членами літературного об’єднання “Віра” (колишня поетична студія “Боян”).

Це велика втрата не лише для міста Марганця, а й для всієї української поетичної спільноти. Але вони залишили по собі безцінний безсмертний спадок – свої поетичні твори.

Сумуємо за видатними поетесами, гідними жінками, славетними марганчанками. Поділяємо біль всіх, хто знав особисто поетес або слідкував за їх творчою діяльність.

Згадаймо цих непересічних марганчанок.

Лариса Гончарова

Жінка енергійна, наділена бадьорістю, вигадкою, життєдайним випромінюванням доброти – такою ми назавжди запам’ятаємо Ларису Григорівну Гончарову. «Життя кидало мене по різних куточках нашої великої країни, гнуло і ламало, але я мужньо відстояла право жити, право творити», – так писала вона про себе і всім своїм життям це довела.

15 червня 1929 року в Маріуполі  народилася дівчинка, яку батьки назвали Лорою і яка в майбутньому йтиме по тернистій життєвій стежині мандрівок по своїй державі, не шкодуючи про це. Вона стане талановитою поетесою, гідною донькою свого шахтарського краю.
Мати поетеси була співачкою з чудовим сопрано. В спадок Лариса Григорівна отримала покликання сцени. Роки війни перервали Ларисі навчання, і її роботою стали концерти в шпиталях, прання бинтів, миття підлоги.
 З поля поблизу цукрового заводу носила буряки та, розрізавши на шматочки, кидала за гострий дріт, де в колишніх конюшнях тримали радянських полонених. Війна закінчилась для дівчини в 16 років. Вчитися вже пізно. Доля кидала її по Росії. В 1948 році Лариса Григорівна зрозуміла, що її покликання – робота на культурній ниві. Закінчила курси – стала масовиком, після чого була направлена до міста Марганця. Давно почала писати сатиричні куплети, пародії, матеріали для агітбригад.

В Палаці культури гірників Марганецького ГЗКа вона стала працювати з 1956 року. Вчилася в культосвітньому училищі в м. Дніпропетровську, потім  – у вищій професійній школі в м. Ленінграді. Багато років працювала директором Палацу культури на Чукотці.
 З 1981 р. – на заслуженому відпочинку. З виходом на пенсію була ведучою міського хору ветеранів «Жива пам’ять» при Палаці культури гірників (керівник М.Швидкий), з 1999 року – головою міської поетичної студії «Боян» (нині міське літературне об’єднання «Віра»).
  Поезія – не тільки частина її самобутнього сценічного іміджу, вона – потреба її вічно молодої, чуйної до чужої радості й болі душі.
Теми гіркої правди сьогодення, любові до Вітчизни, природи рідного краю домінують в багатолітній творчості поетеси. Ось чому її вірші близькі і дорогі людям.
Душа Л.Гончарової – дуже чуйний барометр, тому так багато з-під її пера вийшло поезій на захист тих, хто відбудовував багату, могутню державу, хто захищав її від фашизму, хто виніс всі випробування , щоб сьогодні вмерти голодною смертю. Такі вірші – це висока громадянськість в поезії. Так писати дано не кожному, якщо це навіть й професіональний поет. В родині, де чоловік, діти, онуки, як і сама Лариса Гончарова, всі вклоняються музам, пишеться легко, натхненно.
Вона, глибоко шанована в місті, неповторна на сцені Лариса Гончарова жила все життя культ життям міста і на віки залишиться в ньому.
В 2009 році вийшла друком поетична збірка Лариси Гончарової «Чайка» (Марганець, 2009). Це безцінна невід’ємна частина культурного та літературного життя  міста гірників. Вірші та пісні на її слова звучали на міських масових заходах, на зустрічах з читачами, на місцевих каналах телебачення, друкувалися в газетах «Шахтар Марганця» і «Гірницький вісник». Вона дійсно народна поетеса.
В 2013 році Лариса Григорівна Гончарова отримала високе визнання – її було визнано «Кращою жінкою Придніпров’я».
Поезія її доступна кожному, вона хвилююча і сучасна. В ній життєстверджувальна Правда. В ній надія і віра в справжнє Щастя. І хоч 24 листопада 2014 року Лариса Гончарова покинула це життя, її поезії бути в віках!
Світла пам’ять Ларисі Григорівні Гончаровій!

Алла Кисла

Серед зелених левад і розкішної рослинності, біля берегів зачарованої Десни розташувалося село Євлашівка (сучасна назва Красносільське), в якому народилася поетеса Алла Андріївна Кисла. У простій селянській хаті, оповитій садами, 28 травня 1948 року засвітилася зіронька – майбутнє світило міста Марганця.

Її батько – Андрій Якимович Хавило та мама – Марія Калениківна за вербовкою працювали на шахті №6 Марганецького рудника ім. Комінтерна. Тут у 1937 році вони об’єднали свої долі.

Маленька Алла любила природу мальовничого краю Чернігівщини «за широкі луки і важкі покоси». Разом із сестрами бродила босоніж по ранковій росі, вбираючи в себе смакоту квітучого лугу, житніх полів і синьоокого льону:

 Моє рідне село.
 Звалось просто воно – Євлашівка.
 Моє рідне село,
 Розташоване серед лугів.
 Народилась тут я,
 Тут була моя рідна домівка,
 Тут жив тато і дід,
 І прапрадід мій жив…

Після закінчення школи до 19 років працювала в місті Сосниця на швейній фабриці. Але доля покликала її до міста Марганця, де Алла Андріївна довгі роки працювала на швейній фабриці.

Знайомство з Марганцем відбулося в 1967 році. Тут же вона зустріла свою долю – Івана Федотовича Кислого –  і оселилася назавжди. Подружжя виховало двох дітей: сина Юрія та доньку Олену. Алла Андріївна завжди з великою любов’ю та ніжністю говорила про своїх дітей й онуків: дівчаток Юлю, Олесю та Альбіну. Своїм дітям та онукам Алла Кисла присвятила безліч віршованих казок, сонетів, заповітів.
В Марганці Алла Андріївна працювала за фахом і творчо зростала на сторінках газет «Шахтар Марганця» та «Марганчанка». В творчому доробку поетеси близько чотирьохсот поезій на різну тематику.

Її вірші покладено на музику композиторами Марганця: О.Морщавкою, М.Швидким, Г.Карповою. В 1999 році вийшла з друку збірка пісень поетеси «На баскому коні» написана разом з композитором О.Морщавкою. Цей збірник увібрав у себе найкращі зразки пісенної творчості митців, створені за декілька років співдружності.

В 2000 році побачив світ і другий пісенник А.Кислої та О.Морщавки « С тобой, Всевышний, говорю…», в якому автори через пісні оспівують вищу силу Всесвіту – Бога.

Пісенник спрямовує людей до свого очищення через духовну пісню, сприятиме поверненню народу до загальнолюдських цінностей, що особливо важливо в дійсний час становлення нової України, як держави.

В 2003 році вийшла друком колективна поетична збірка під назвою «Величальная Марганцу» (видавництво «Пороги», м. Дніпропетровськ), а в 2005 році – друга поетична збірка «Город серебристых тополей» (видавництво «Пороги», м. Дніпропетровськ), в яких Алла Андріївна виступила як співавтор та упорядник.

У видавництві «Музична Україна» (м. Київ, 2006р.) композитор О.Морщавка видав нотне видання «Сполохи свічки», – пісні та романси до якого написали: Алла Кисла, Віра Хвостик та Олексій Гаца.

У 2003 – 2008 роках виходять в цьому видавництві пісенні збірки композитора О.Морщавки «Пристань любові» та «Птах щастя», в яких багато віршів до пісень написано Аллою Андріївною.

У 2004 році з’явився на світ її вінок сонетів «Хмелійте від вина любові» (видавництво КМЦ «Поезія», м. Київ). Це найкращий її поетичний твір, і цю думку поділяє дуже багато шанувальників творчості Алли Кислої.

В 2008 році вийшла друком поетична збірка «Навчи своє серце добру», яку авторка присвятила своїм дітям, онукам і правнукам. Цією книгою поетеса звітує перед шанувальниками її таланту про творчий шлях, відкриваючи своїми віршами, сонетами та пісенними милозвуками закохану в Прекрасне, безмежно щиру і лагідну душу.

Про своїх побратимів по перу із марганець кого міського літературного об’єднання «Віра» (колишня поетична студія «Боян») Алла Андріївна говорила: «Мені в житті завжди таланило на добрих, вірних і обдарованих людей».

24 листопада 2014 року Алла Андріївна покинула цей світ. Але своїми творами вона назавжди залишиться вічно жити серед нас!