26 вересня свій ювілейний день народження відзначає Микола Іванович Боровик

Коли земля сповнена природними скарбами: неосяжний безкрайній степ, поля, розкішно вбрані зеленню чи золотом пшениці та мільйони соняшникових оченят, що ретельно слідкують за промінчиками сонця, залишки неймовірного Чорного лісу, що пам’ятає ще козацьку славу Січеславщини – на ній народжуються геніальні особистості. Люди, душа яких здатна вмістити безмежну любов до природи та цілого Всесвіту. А Бог наділяє таких людей особливим даром – вмінням дарувати скарби свого духовного світу, втілювати їх у витворах мистецтва.

Споконвіку величним видом мистецтва є живопис. Адже як тільки з’явилася людина в цьому світі, то завжди прагнула передати побачені красоти на полотні. І сьогодні серед нас народжуються майстри, які можуть дотиком звичайного пензля не просто створити кольорове зображення, а передати емоції, почуття та натхнення. Такі картини можна споглядати годинами, набираючись від них життєвої енергії, надихаючись на нові творчі задуми та отримуючи приємну насолоду від життя.

М.І.Боровик біля своїх картин під час святкових урочистостей до Дня міста Марганця - 2021

Таким митцем за задумом Всесвіту став Микола Іванович Боровик, талановитий художник, член Національної спілки художників України, нагороджений в 2018 році відзнакою Дніпропетровської обласної ради – нагрудним знаком «За розвиток духовності».

Народився Микола Іванович Боровик 26 вересня 1941 року в селі Грушівка (сучасна назва – Іллінка) Дніпропетровської області. Це був важкий рік, коли в Україні вже йшла Друга світова війна. В родині Боровиків дітей було четверо. Батьки були працьовитими і відповідальними. Вони – нащадки  славного року козаків, хліборобів, які з любов’ю обробляли землю-годувальницю, де протікає Дніпро – Славутич. 

Згадуючи своє дитинство, Микола Іванович говорить: «Батьківська хата – це те, що завжди зворушує, сниться, що ніколи не забувається і гріє теплом. Це вони, рідні мої батьки, привели мене у цей прекрасний світ мистецтва, навчивши благородства, чесності, доброти». Але прийшла – прилетіла чорна хмара війни. Німецькі війська окупували наш край. Це круто змінило життя родини, зруйнувало їх тепле родинне гніздечко.

Свою матір Микола Іванович пам’ятає сивою, худорлявою жінкою, але дуже енергійною, що не ходила, а бігала по споришевому подвір’ю. Її душа світилась добротою. І все до неї тягнулося, бо натруджені важкою працею руки легким дотиком гамували біль розбитих колін, вливали силу. 

Матір Горпина Іванівна на фронті втратила чоловіка і залишилась одна з чотирма дітьми. Вона жила скромно і тихо, повністю занурена в повсякденні клопоти. Солдатська вдова мужньо і самовіддано, з любов’ю і мудрістю зробила все, щоб підняти своїх дітей, виховати їх гідними нащадками свого роду.

Батьківської ласки Микола не знав, адже батько Іван пішов на фронт, коли малому Миколі було лише шість місяців. Він відважно боровся із окупантами, не мав ні спокою, та не зустрів жадану перемогу в Другій світовій війні. Помер від ран і болю.

Єдиною пам’яттю про батька для Миколи став портрет. Коли потрібна порада чи слід прийняти важливе рішення, Микола Боровик приходить до нього, вдивляється в таке рідне та приязне обличчя і ніби чує голос батька. Тоді з’являються відчуття, що він усе розуміє, усе знає. Микола Іванович дбайливо зберігає цей портрет та розповіді про батька старших братів та сестри як старанного сівача добра і мудрості. Все життя Миколі Івановичу не вистачало батьківської підтримки.

Зі спогадів І.І.Боровика про дитинство: «Мені ще не було й шести, коли ми сиділи за обідом на дерев’яній лавці (тій, що батько зробив ще до війни), мої ноги не діставали підлоги, але добре пам’ятаю, що матуся їли повільно, по обіді молилися, збирали в жменю крихти хліба зі столу й кидали їх до рота. Мабуть, так робили всі, хто пережив голодомор, всі, хто мав дітей, хто чекав і не дочекався чоловіка з фронту.»

Маленького Миколу виховував і неписьменний дід Никифор, котрий, однак, знав напам’ять багато віршів Тараса Шевченка. Мабуть, вже тоді в душі маленького хлопчика формувалася безмежна любов до рідного краю, захопленість його славетною історією та неймовірними природними багатствами.

Бабуся була художницею-самоучкою. Вона була в селі знаною майстринею, бо робила, ніби осяяні сонцем, весільні віночки та квіти, занурюючи їх у розтоплений віск. Це були перше знайомство Миколки з таким неосяжним світом мистецтва, який став його покликанням на все життя.

Вже з четвертого класу Микола почав перші спроби пензля. Він самостійно опановував техніку живопису. Після успішного закінчення школи в сусідньому з Грушівкою селі Добра Надія доля відправила його на службу в армії на Півночі. А як повернувся додому, то розпочав трудову діяльність художником-оформлювачем на підприємстві у місті Марганець. Потім працював слюсарем на одній із марганецьких шахт, для цього закінчив вечірнє ПТУ. Хотів заробити «гарячий стаж» і якомога швидше  вийти на пенсію, щоб повністю присвятити себе живопису. Це було основною метою його життя. Хоч яка не тяжка була робота на шахті, живопис Микола Іванович не полишав і тоді. Хоча вважається, що для художника важка фізична праця небажана, як, наприклад, для скрипаля чи піаніста. Та хіба міг Микола Іванович забути про живопис, коли бачиш, «як пишаються проти сонця верби, всі у блискучих  краплинах, як у дорогому намисті…». В 1972 році закінчив Московський народний університет, факультет малюнку та живопису. 

Сьогодні ми знаємо Миколу Івановичу Боровика як відомого талановитого професійного художника, активного учасника запорізьких обласних та Всеукраїнських виставок, члена Національної спілки художників України. Персональні виставки його картин неодноразово проходили в рідному селі Іллінка, Добронадіївському навчальному закладі, в місті Марганці, Запоріжжі.

Персональна виставка М.І.Бороика в м. Марганці та зустрічі з учнями шкіл

Щоб побачити та придбати його картини приїздять люди не тільки з інших міста, областей України, але й з інших країн світу. Якось на персональну виставку М.І.Боровика в м. Запоріжжі спеціально приїхали китайці. Гості з Китаю були дуже захоплені представленими на виставці роботами майстра пензля.  Вони купили безліч його полотен. Довго тривав процес оформлення документів для вивозу авторських творів мистецтва за кордон. Повертаючись додому, китайські гості щиро дякували художнику М.І.Боровику за його мистецтво. І це недивно. Бо кожна робота Миколи Івановича створена з великою душею. В своїй крихітній майстерні старанно проробляє художник найменший дотик пензля. Так поступово з’являються величні шедеври живопису – роботи справжнього майстра.

Але Микола Іванович, що є вихідцем з села Грушівка Марганецької територіальної громади, - не просто видатний на весь світ художник. Це людина з величезним духовним світом, справжня енциклопедія історії та культури рідного краю, людина щира, чесна та відверта. До кожної людини він ставиться з відкритим серцем, з розумінням та найкращими намірами. Шкода, що не всі в сучасному світі можуть це оцінити та зрозуміти цінність душевних скарбів. Як художник-наставник Микола Іванович вміє терпляче пояснити, порадити, як ліпше виконати малюнок чи зробити ескіз, і  виправляє помилки разом із тими, хто їх припустився. Він уміє розуміти кожного. Кожний, хто мав щастя спілкуватися з Миколою Івановичем, з великою теплотою і вдячністю ставиться до цього чоловіка.

Картини М.І.Боровика в Добронадіївському краєзнавчому музеї

Микола Іванович – людина неймовірно чуйної та щедрої душі. Багато своїх картин художник щедро роздарює своїм друзям і знайомим. Його полотна, щедро подаровані автором, прикрашають Добронадіївський краєзнавчий музей, центральну міську бібліотеку м. Марганця. На постійній основі в арт-галереї місцевих художників центральної бібліотеки експонуються такі картини М.І.Боровика: «Запоріжжя», «Лавра», «Місячна ніч», «Півники», «Зима в Карпатах», «Зимовий пейзаж», «Весна», «Перед дощем», «Зима». Кожен відвідувач бібліотеки може переглянути їх в будь-який зручний для нього час, завітавши до бібліотеки.

М.І.Боровик біля картин арт-галереї Марганецької бібліотеки

М.І.Боровик завжди готовий допомогти у будь-якому питанні. Односельці говорять, що не було жодного випадку, щоб Микола Боровик відмовив у проханні якось допомогти. Все, що в його силах, він завжди зробить легко і з радістю.

Маючи великий досвід творчості, Микола Іванович ніколи не називає себе «метром» чи «великим майстром». І щодня, беручи до рук пензля, прислухається до порад любителів мистецтва, досвідчених майстрів. В роботі він віддає всього себе, ніби розчиняючись у самому процесі створення картини.

Картини митця життєстверджуючі, підтримують нас у щоденному житті, створюють позитивний емоційний настрій. Більша частина виставлених картин – пейзажі. Митець не приховує, що це його улюблений жанр. У пейзажах він відтворив трепетне сприйняття глибинної суті нашого життя й гармонії природи. Художник витончено вживає кольори, передаючи образи людей, пори року, погодні настрої, природу рідної землі, тварин, птахів. На багатьох картинах Микола Боровик зображує сонце, навіть коли його не видно, воно пробивається золотавими, жовтими, рожево-червоними, помаранчевими, бурштиновими кольорами. Особливо підсилився цей ефект, коли увімкнули світло. Складається враження, що природа в картинах ожила, випромінюючи джерельну свіжість, аромати польових трав і квітів, подих весняного вітру, шум хвиль Славути. А ще Микола Іванович передає у полотнах внутрішній світ українця, вхоплює його характерну душевну сутність.

У багатьох картинах відчувається тяжіння до землі, де митець народився, землі, що дає йому наснагу. Він і нині тримає зв’язок зі своєю малою батьківщиною – рідним селом Грушівкою (Іллінкою). Про це говорять картини «Вулиця в селі Грушівка», «Родинне гніздечко», «Батьківська хата», «Сірківка» та інші.

Часто приїздить Микола Іванович до рідних місць, де набирається сил, життєвої енергії, наснаги та творчого натхнення. Він спілкується з земляками, вивчає славне козацьке минуле села та ділиться зібраними знаннями про нього. Відомо, що саме в Грушівці на схилі літ проживав, тримав зимівник та пасіку найлегендарніший козацький ватажок, видатний отаман Війська Запорозького Низового Іван Дмитрович Сірко. Саме тут в 1680 році він і помер. До цього часу частина плавень зберегла назву – Сірківка, а неподалік від цих місць на острові Томаківка наприкінці XVI ст. знаходилась Томаківська Січ – перша запорозька січ славного козацького війська.
Історичні події, що відбулися в нашому краю, знайшли своє відображення у сюжетах творів Миколи Боровика: «Село Грушівка. Зимівник кошового отамана Сірка»,  «Річка Грушівка, по якій у 1860 році козаки на чайках доправляли тіло кошового отамана Сірка на Чортомлицьку Січ», «Острів Томаківка, де 1593 році вперше в історії козацтва була заснована Буцько-Томаківська Січ».

Картина М.І.Боровика «Острів Томаківка, де 1593 році вперше в історії козацтва була заснована Буцько-Томаківська Січ»

В доробку митця є декілька портретів. Героями його полотен є образи козаків, в яких він намагається осягнути глибину людської душі, її світовідчуття, простір і час, підкреслює їхню звитягу, сміливість, розум. 

Художник закоханий у рідний край і тому з любов’ю оспівує його в картинах. Микола  Іванович бачить дійсність такою, якою вона є насправді, він не хоче її прикрашати, але разом з тим і не стає байдужим спостерігачем, а вбирає все в свою душу, щоб потім відтворити і передати у спадок майбутньому поколінню українців. Він поринає в далеку епоху, щоб вияснити для себе і нащадків наболіле питання, бо любов до України, до її народу чи не найсильніше почуття, яке передає у своїх полотнах. 

Багато картин пов’язані з його малою батьківщиною: село та річка Грушівка, Іван Сірко, краєвиди навколишньої місцевості.

Натюрморти М.І.Боровика вирізняються багатством обраних кольорів. У них домінують традиційні яскраві сонячні овочі й фрукти, що щедро родять на грушевській землі: яблука, груші, виноград, гарбузи, перець, качани кукурудзи, колоски жита й пшениці, символ України – червона калина. Митець уміло поєднує їх із українським керамічним посудом, предметами побуту з історичного минулого нашого народу, українським рушником. Надзвичайно красиві у натюрмортах квіти: деревій, мак, маленькі соняшники, троянди, бузок. Вони естетично досконалі. Хочеться торкнутися й вдихнути їхній аромат. 

Переїхавши 2003 року в Запоріжжя, Микола Іванович продовжив тему козацтва в нових творах. Додалися запорізькі краєвиди, дніпровські кручі, чайки на Дніпрі. З’явилися два урбаністичні пейзажі: «Запоріжжя вечірнє», «Зима в Запоріжжі».

Микола Іванович постійно прагне до досконалості у своїх творах. Із 2006 року він – постійний учасник мистецького пленеру «Хортиця крізь віки». На пленер приїздять досвідчені митці не тільки зі всієї України, а й з-за кордону. Митець наполегливо вчиться у досвідчених метрів, черпає позитивний досвід. У колекції пленеру є його твори: «Хортиця вранці», «Тривога», «Козацька варта», «Острів Хортиця»,  «Козаки в степу», «Савур-могила», «Повернення на Січ», «Острів Байда», «Старий Дніпро».

До 70-річчя художника Миколи Боровика у виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників проходила ювілейна виставка художника. Експозицію ювілейної виставки склали близько ста робіт Миколи Боровика, адже більше виставкова зала вмістити просто не змогла.

На відкритті персональної виставци М.І.Боровика

На відкриття виставки Микола Боровик запросив свого учителя образотворчого мистецтва Миколу Шемета, з яким дружить понад сорок років. Вони познайомились у Марганці 1965 року. Микола Іванович був керівником студії образотворчого мистецтва. Він – професійний художник. Закінчив художньо-графічний факультет Одеського педінституту. Микола Шемет дав високу оцінку творчості свого найкращого учня.

Микола Іванович постійно відвідує рідні місця, часто буває в школі с.Добра Надія, в центральній бібліотеці. Марганця. Скрізь він – бажаний гість. 

Його близьким другом, помічником й однодумцем є Олександр Федорович Рубан, вчитель-методист, поет, засновник та упорядник Добронадіївського краєзнавчого музею. Микола Іванович залюбки відвідує музей, щоразу переглядає його унікальні експонати. Серед подарованих ним музею полотен є зображення кам’яної церкви Архистратига Михаїла, виконане з невеличкої фотографії, яка зберігалася у його племінниці. А коли засновник музею О.Ф.Рубан О.Ф. поскаржився, що йому, що бракує фахівця, щоб дати наукові назви експонатам та визначити їхній вік, Микола Іванович привіз першого директора Державного історико-культурного заповідника історії запорозького козацтва на острові Хортиця Арнольда Леонідовича Сокульського. Він допоміг систематизувати експонати музею від дохристиянських часів до козаччини включно. А.Л.Сокульський тиждень описував експонати музею та визначав їхній вік. Виявилося, що деякі речі датуються II-III тисячоліттями до Різдва Христового. Згодом до зустрічей в музеї долучився марганецький поет і патріот рідного краю Анатолій Антоненко. Так була створена ініціативна група по «музеєфікації Пенатів кошового отамана Івана Сірка» (назву запропонував Арнольд Сокульський).

Шкільні краєзнавці дослідили, де знаходилася  старовинна козацька церква у Грушівці. На тому місці власними силами встановили  камінь із табличкою: «На цьому святому місці стояв величний храм Архістратига Михайла. Камінь встановлено на честь 225-річчя з дня освячення місця під храм. Святий Архістратиже Божий Михайле, моли Бога о Нас».

В 2018 році Микола Іванович та Олександр Федорович виступили авторами ідеї проведення міжрегіонального етнофестивалю обрядів і оберегів «Пасіка Сірка» та активно долучилися до організації і проведення цього масштабного знакового заходу. Підтримала їх тодішня голова Томаківської районної ради Наталя Скрипченко.

Міжрегіональний етнофестивалі обрядів і оберегів «Пасіка Сірка»

О.Ф.Рубан та М.І.Боровик багато років проводили краєзнавчу роботу, результати якої допомогли започаткувати таке дійство. Минуло декілька місяців напруженої організаційної роботи, і на мальовничу галявину поблизу села Іллінка (Грушівка), неподалік залишків церкви Архістратига Михаїла з’їхалися десятки творчих колективів зі всієї Дніпропетровської області і не тільки. Такого вибуху емоцій і патріотизму село давно не знало, мабуть, ще з часів козаччини. Обидва краєзнавці О.Ф.Рубан та М.І.Боровик були відзначені нагрудними відзнаками голови Дніпропетровської обласної ради.

Вручення нагороди М.І.Боровику на фестивалі "Пасіка Сірка" (2018)

В квітні 2021 року фестиваль отримав європейську відзнаку EFFE «Європа для фестивалів – фестивалі для Європи» і був відзначений за підсумками роботи Європейського фестивального салону, який проводився 26 вересня у центрі мистецтв BOZAR у м. Брюссель, як креативна несподіванка із великим потенціалом для майбутнього розвитку.

О.Ф.Рубан разом із М.І.Боровиком підготували книгу -  історичний нарис «Край козацької звитяги і надії». Микола Іванович проілюстрував розділи видання своїми картинами. Книга побачила світ в 2021 році завдяки підтримці Наталії Скрипченко.

О.Ф.Рубан та М.І.Боровик подарували свою авторську книгу «Край козацької звитяги і надії» Марганецькій бібліотеці

Головна  цінність книги в тому, що нарешті в одному виданні зібрано всю інформацію стосовно козацького героїчного минулого наших земель, починаючи від запорозького козацтва та до сучасних зберігачів традицій та культури, яких об’єднує та популяризує щорічний міжрегіональний етнофестиваль обрядів та оберегів «Пасіка Сірка». Автор книги Олександр Рубан зазначає, що ця книга адресована, в першу чергу, місцевим жителям сіл Іллінка, Добра Надія, Новокиївка, які мають знати свою історію, гордитися нею і дбати про її продовження. Адже живучи на територіях, де колись розгортали свою діяльність славетні запорозькі козаки, де був легендарний непереможний кошовий отаман Іван Сірко, що тримав кілька десятиліть в страху турків і татарів, де знаходився унікальний природний масив річкових плавнів Великий Луг Запорозький, варто вивчати і досліджувати історичне минуле наших пращурів, черпати енергію натхнення зі своїх історичних коренів, відроджувати багату культуру та природу нашої місцевості, та, можливо, представити свою національну ідентичність на світовій культурно-історичній арені.

На сьогодні нарис «Край козацької звитяги і надії» - це єдине друковане видання, в якому зібрано авторитетні відомості про непересічне історичне минуле місцевості козацького села Грушівка Марганецької територіальної громади, а також накреслені плани щодо відродження славної історії Великого Лугу, його духовних скарбниць, в тому числі і через підтримку щорічного етнофестивалю «Пасіка Сірка».

Картина М.І.Боровика "Кобзарські балади"

На Всесвітньому конгресі українців Микола Боровик та Арнольд Сокульський внесли питання щодо відродження даної козацької святині. 

Микола Івановч з Олександром Федоровичем виступили ініціаторами створення історико-краєзнавчого комплексу «Спадщина Великого Лугу» в селі Грушівка. З цією пропозицію вони зверталися до обласної та місцевої влади, обговорювали питання встановлення пам’ятника Івану Сірку із міським головою м. Марганця Геннадієм Васильовичем Боровиком.

Микола Іванович, Олександр Федорович разом із однодумцями мріють про появу туристичної екскурсійної стежини, до якої буде залучений і давній козацький храм, зведений за легендарного отамана Івана Сірка, шкільний музей, зимівник козацького отамана Івана Сірка тощо. Нещодавно за підтримки директора центральної бібліотеки м. Марганця О.В.Забенько було розроблено екскурсійний маршрут «За покликом Івана Сірка». За ініціативи М.І.Боровика до маршруту включено відвідування старовинного дерева - Сіркової груші, що пам'ятає ще запорозьких козаків. Це неабияк сприятиме розвитку місцевих земель та популяризації української культури. Бо ж козацька слава має відродитись!

«Пам’ять, яка прив’язує людину до рідної домівки, рідного краю сильніше, ніж будь-що інше», - наголошує М.І.Боровик.

Микола Іванович – більш відомий як видатний художник, але перш за все він - гідний свідомий українець, патріот краю свого, приклад для наслідування.

Сьогодні Микола Іванович відзначає своє 80-річчя. Щиро вітаємо його з ювілейним днем народження. Бажаємо йому міцного козацького здоров’я, нових геніальних творів, реалізації грандіозних задумів щодо збереження історико-культурної спадщини нашого краю, невичерпного натхнення, життєрадісності та душевної гармонії. Нехай сонце щодня світить для Вас яскравою усмішкою та приносить в Ваше життя щастя, радість та позитивні емоції!

Підготувала Ольга Забенько, 
директор КЗ «Публічна бібліотека».

За матеріалами:

Роботи на ХІІ Всеукраїнський конкурс учнівської творчості «Об’єднаймося ж, брати мої!» (автор І.В.Скатова).
«Боровик Микола Іванович» на сайті Добронадіївського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів–ДНЗ» Марганецької міської ради Дніпропетровської області. – Режим доступу: https://zoch-dobranad.dnepredu.com/uk/site/borovik--mikola--ivanovic.html

«Боровик М.І.» на сайті Запорізької організації Національної спілки художників України. – Режим доступу: http://www.artgallery.zp.ua/v/artists/Borovyk+M+I/

Козацькою стежкою до сонячної мрії. – Режим доступу: https://pilipyurik.com/60-news/latest-news/463-2011-11-14-10-13-13

Нова книга в бібліотеці – нарис «Край козацької звитяги і надії». – Режим доступу: http://bibl-ostr.ucoz.ua/news/nova_kniga_v_biblioteci_naris_kraj_kozackoji_zvitjagi_i_nadiji/2021-05-28-959

Олександр Рубан: дороговказ в житті – любов до України. – Режим доступу: http://bibl-ostr.ucoz.ua/news/oleksandr_ruban_dorogovkaz_v_zhitti_ljubov_do_ukrajini/2021-08-21-1002